Справа зниклої балерини

Вiдставив фiлiжанку й прикрив очi, очiкуючи, що невдовзi хвiртка рипне, сповiщаючи про прихiд Костя – рознощика газет.

Малий кур’ер не забарився. Ось i вiн, усмiхнений, з газетою в руцi прямуе до веранди. Тарас Адамович вправним рухом поклав у долоню хлопця гривеник.

– Доброго ранку, Тарасе Адамовичу, – привiтався той.

– Доброго, доброго, – з теплотою в голосi вiдповiв господар дому. – Кави?

– Якщо ваша ласка, – несподiвано погодився Кость.

Тарас Адамович усмiхнувся. Зазвичай не можна було вгадати, коли саме його ранковий гiсть складе йому компанiю.

Однак для таких особливих випадкiв господар завжди тримав напохватi якiсь смаколики. Цього разу – яблучний пирiг. Запросив хлопця до столу, на мить зник у будинку, винiс частування. Каву Кость пив повагом, оцiнюючи смак.

– Ви почистили джезву, – констатував вiн. І незрозумiло було – завважив вiн ii блискучу поверхню чи зробив висновок зi смаку напою.

– Як справи у видавництвi? – ввiчливо запитав Тарас Адамович.

– Як завжди – метушня, – стенув плечима хлопець, – Румунiя тепер теж воюе, – продовжив вiн тоном знавця, що веде свiтську бесiду.

– Так, – зiтхнув Тарас Адамович.

З початком вступу Румунii у вiйну обривалось його листування з гером Дитмаром Бое, який надсилав листи з воюючоi Нiмеччини до Румунii, а вже звiдти пан Дан Тодореску, лiкар, пересилав iх до Киева. Румун теж був шаховим партнером Тараса Адамовича, однак ця гра зацiкавила його недавно, тож iхнi партii бiльше нагадували уроки майстерностi, якi досвiдчений викладач дае неофiту.

Натомiсть листування з гером Бое було суперництвом: холодним i виваженим, сповненим iронii й глибокоi поваги гравцiв один до одного. Якщо з мосье Лефевром можна було грати запально, ризикувати, то гра з гером Бое вимагала уваги та терплячостi. Тепер партiю з нiмцем доведеться вiдкласти. Хтозна на скiльки рокiв. Тарас Адамович потер пiдборiддя. Шкода.

Хлопчина iз задоволенням пригощався. Їв швидко, вiдкушуючи великi шматки – давня звичка не вiд доброго життя.

Упiймав погляд Тараса Адамовича, вiдклав пирiг, ввiчливо запитав:

– Як просуваеться ваша справа?

– Поки невiдомо. Забагато запитань.

– Тiтка каже, багато питань – багато зiтхань. Але я не певен, що саме вона мае на увазi, вона трохи… – вiн промовисто подивився на Тараса Адамовича. Колишнiй слiдчий мовчки пiдсунув до нього тарiлку з пирогом. Кость додав:

– Пан редактор сьогоднi стрiв мене в коридорi, засипав запитаннями.