Потворні хроніки, або Лихо з інших світів

– 

А симпатичнi окуляри?– запитав Шкрябодир,– ато менi все одно, з тобою iде Сфiнкс, поки я на кораблi.

– 

Нi, не треба, iмiдж зiпсую, в них я як дурник.

– 

Ой, у нас немае золотоi нитки, лише платинова.

– 

Ну добре, ризкну, давай.

І вийшли трое на поталу невiдомому. З рiзних свiтiв вони мали спiльного ворога, який наносив жах на всю галактику.

Один смiливець – прибулець Сфiнкс: в симпатичних рожевих окулярах, здоровило, яке тримало в руках надпотужну нейтронну рушницю, якою в дитинствi пiдривав величезнi астероiди.

Другий безстрашний агент, який теж на всяк випадок одягнув симпатичнi окуляри, щоб не перелякатись iстоти. В його арсеналi був мисливський ножик, свiтловi гранати та лазерний автомат, який вiн тримав в руках.

І нарештi третiй – вiн тримав клубок платиновоi нитки. Побачив потвору, пiдiбрав з пiд нiг залiзного прута, потiм ще раз подивився на потвору, подивився на прутик, викинув його i вiдколупав з уламкiв здорову ломаку.

Ну от, нашi героi готовi, а чудовисько дарма часу не гаяло. Поки в iстоту стрiляли з гармат i танкiв, воно пiдбiгало до цiеi технiки вiдгризало шматки залiза, пережовувало i плювало ним у вiддаленi танки, пробиваючи iхню броню, та в лiтаючi апарати. Уламки лежали навкруги i продовжували розлiтатись. Один iз них долетiв до лiтаючоi тарiлки i та вiдлетiла на безпечну вiдстань- на 40 км, хоча на думку пiлота тарiлки безпечна вiдстань в той момент це iнша планета, якщо не вдасться знищити потвору.

А поки потвора нищила дорогу технiку нашi героi з меншим запалом вирiшили помолитись перед боем – кожен своему божеству. Раптом потвора помiтила хопцiв, особливо Павла, ii очi запалали i воно стрiмко почало бiгти в напрямку своiх нових жертв.

– 

Ну чому ж так рано, я ж навiть не встиг покаятись за своi грiхи пожиттевi,– сказав Павло.

– 

А,а.а.а, стреляем, а.а.а тiкаем, а.а.а уламки, ледь ногу не зламав, – крикнув Малеш.

– 

Здохни, потворне чудовисько! – скрикнув Павло i був готовий бiгти назустрiч своiй смертi.

– 

Так не можна говорити, цензура забороняе, говори так: «дезактивiзуй своi життевi функцii, iстота, зовнiшнiсть якоi не вiдповiдае госту № 4200 за 2450р.» зрозумiв,– крикнув Малеш.

– 

А, заберiть мене назад в минуле, я тут нiзащо тепер не лишусь, добре? Де… а

Не встиг Павло договорити як на нього наскочила потвора, перевернулась через спину, але його звалила з нiг.