Потворні хроніки, або Лихо з інших світів

Павло спорожнив i свою склянку, але говорити бажання вже не було, якось аж занадто розумно дивився на нього той чоловiк.

– 

Ну то ж, – заговорив тепер той самий чоловiк,– тепер моя черга говорити.

– 

О…о, ви говорите украiнською;

– 

Так, я належу до таемного ордену, оскiльки наш орден таемний, то i мова повинна бути таемною. Ми й вирiшили що ця мова iдеально нам пiдходить, оскiльки цiею мовою спiлкувались давнi поселення, що заселяли цi територii, до того ж окрiм тебе про неi нiхто нiчого не чув з тутешнiх.

– 

Та я з Украiни.

– 

Тепер цей свiт не такий, забудь це слово, бо краiни об’еднанi в одну конфедерацiю, мова одна, закон один, правила однi, вороги спiльнi.

– 

А вороги ж хто?

– 

Виявляеться вони е. Якась раса iнопланетян почали останнiм часом пролiтати дуже часто нашими мiстами, викрадати людей, лякати, напевно, iх, а потiм стерати iхню пам’ять. Ми знаходимо зараз десятки людей попiд будiвлями, якi не пам’ятають, що з ними було останнi 8 годин i якi не взмозi до купи три слова скласти.

Їх чимось обробляли на своiх лiтаючих тарiлках, бо вiд них iшов дивний специфiчний запах, особливо з рота, а очi у них були такi наляканi… Ну взагалi цi iнопланетяни вже нарвались.

– 

Отже, це вони так шалiли в тому селi,– подумавши тихо сказав Павло.

– 

Так, з iсторii ми знаем, що вони вам не дають спокою вже давно, навiть на фресках давнини ми знаходимо згадки про них.О, забув вiдрекомендуватись, мене звуть Малеш, я представник вiддiлу внутрiшньоi безпеки.

– 

А я – Павло Сергiйович – вiдповiв вiн.

– 

Тепер ти розумiеш, що в нас тепер вiйськовий стан, особливо пiсля вибуху в лабораторii. Тi iнопланетяни нарвались, вони щось шукали там, видно, зрозумiли що нашi вченi близькi до створення машини часу.

– 

От тi вченi, це через них мене кинуло до вас, як же ж менi назад добратись.

– 

Не переймайся, лише розповiси деякi факти з iсторii твоiх часiв, ми вiдновимо машину часу по збереженим записам i вiдправимо тебе назад.

– 

Ну добре я хоч зараз вам все розповiм.

– 

Зачекай, нiхто не повинен знати що я теж розмовляю твоею мовою, я сказав всiм що поспiлкуюсь з тобою мовою жестiв.

– 

Та я ж не знаю мову жестiв.

– 

Вони теж ii не знають.

– 

Ну гаразд, я iм жестами покажу, що тобi нiчого не сказав.

– 

А я вдам, що перекладаю твоi жести.

– 

Хороша iдея.