Потворні хроніки, або Лихо з інших світів

Раптом пролунав вибух, всi закричали, примiщеннями пройшлась звукова хвиля i кого вона торкалась той падав паралiзований на землю. Побачивши це Малеш схопив матрац з лiжка ув’язненого i кинув собi пiд ноги, щоб упасти на м’яке, але коли хвиля i його торкнулась, то вiн промахнувся i все одно впав на тверду пiдлогу зi словами: «Облом, о….». Павлу бiльше пощастило – вiн взагалi не ставав i тому йому не прийшлось падати сильно…

Очуняв Павло сидячи на незручному крiслi посеред темноi кiмнати. Стiни були голi, окрiм одного навпроти нього: одна дiлянка стiни добре просвiчувалась, а на нiй висiв знак: «Не курити!» iз зображенням перекреслених сигарети, люльки, кальяну i ще якихось дивних речей.

Перше про що подумав Павло: «Я вдома!!!». Проте придивившись уважно вiн зрозумiв, що ця кiмната –це нiщо iнше як частина лiтаючого об’екту, який, мiж iншим, вже рухався.

«Ага, – подумав Павло, i почав думати мовчки далi,– це пiдлий трюк, обов’язково запитаю нащо вони це повiшали, iхне щастя що не курю, а то на зло взяв би та й закурив.

Дурнi вони, думають що зможуть зламати мiй дух козацький, та не на того нарвались, хай тiльки побачу якогось – одразу голову вiдiрву i нехай не просять про пощаду, хай знають… І чого це мене то з одного примiщення – в iнше тiльки й перетягують, думають менi це до вподоби, та я, та я iм всiм покажу. Я злий, мене вiдiрвали вiд домiвки, менi нiчого вже втрачати…

Заспокойся, вони все одно нiчого не чують, краще проспiваю якийсь мотив, мiй шеф так завжди робить, особливо коли думае що його нiхто не чуе, а нiкому в голову не спаде йому сказати що кнопка виклику секретаршi у нього iнколи заклинюе…

… Ла- ла- ла… му- му-му… зи- зи- зи »

Пройшло пiв години:

«Ла- ла- ла…»

Вибачте, пройшло двi години i вiн нарештi замовк думати, аж раптом в головi почулись якiсь голоси:

– А нарештi, як воно вимикаеться, я бiльше не можу слухати це, я вже забув комбiнацiю, допоможiть бо я щось або собi зроблю, або йому.

– 

Заспокойся , ти що вже ввiмкнув двостороннiй обмiн думками, дивись що ти накоiв.

– 

Ой, вони читають моi думки, треба не думати про це, щоб вони не здогадались що я здогадався що вони читають моi думки… раз… два плюс два – чотири, три плюс три шiсть…

– 

Ой, бач, вiн вже здогадався про те що ми читаемо його думки, ти ще не вимкнув, тепер вiн здогадався що ми здогадались що вiн здогадався що ми читаемо його думки.

– 

Десять плюс десять – двадцять, одинадцять плюс двадцять п’ять….