Хвороба Лібенкрафта. Morbus dormatorius adversus: понурий роман

Саме пiсля цих слiв Метелецького у дверях з'явився Семен Маркович. Ігор першим помiтив його, бо так i сидiв далi впiвоберта. У старого була забинтована голова й уся верхня половина обличчя густо замащена йодом – чоло, перенiсся, над i пiд очима. Притримуючись рукою за спинки крайнiх крiсел у рядах, Кушнiр повiльно йшов до сцени, високо задерши голову: бiла пов'язка налазила йому на очi. Тепер уже не тiльки Ігор, а й усi в залi повернули голови назустрiч старому. А вiн, повiльно дотупцявши до першого ряду, пiдiйшов i став поруч iз Метелецьким, при цьому роззираючись iз-пiд пов'язки у бiк колег водночас зверхньо i якось аж нiби трохи винувато.

Режисер знову зняв своi окуляри, подивився на старого актора згори вниз i продовжив:

– Розумiете, шановнi, наш Семен Маркович здобував свою освiту в тi далекi часи, хе-хе… коли цей твiр, я маю на увазi «Цар Едiп», iще вивчався в курсi театрального технiкуму…

– Взагалi-то я закiнчив театральний iнститут… – неголосно, швидше собi пiд нiс, нiж на публiку, промурмотiв Семен Маркович.

– Семене Марковичу, шановний! Ну яке це тепер мае значення? – Метелецький повернув окуляри на належне iм мiсце й аж розвiв руками в запалi. – Ми всi, тут присутнi, маемо вiдповiдну закiнчену театральну освiту.

І ми тут усi професiонали й однодумцi. Тому будьте такi ласкавi, розкажiть нам коротко змiст цiеi п'еси, ii, так би мовити, генеральну фабулу. Адже ви це все пам'ятаете, я не сумнiваюся!

– Не так воно просто… – Кушнiр говорив зовсiм тихо, видно було, що вiн не дуже добре почуваеться.

 – П'еса ця справдi дуже вiдома… була свого часу. Але я в нiй не грав, тому навряд чи з мене буде велика користь. Ролей я не знаю, а генеральна, як то ви сказали, фабула, вона там досить проста…

– Ну так тим краще! Семене Марковичу, – режисер аж запроменився дещо нещирою приязню. Вiн розставив руки назустрiч старому акторовi, нiби хотiв стиснути його в обiймах. – Якщо вона така проста, то нам не буде складно поставити ii на сценi.

Колектив у нас молодий, здоровий, нам ще й не такi завдання по плечу! Розповiдайте, шановний, розповiдайте!

– Отож… – Було помiтно, що Семен Маркович напружуе пам'ять, пригадуючи щось давно i надiйно забуте. – Отож… там е… Едiп, ясна рiч, Едiп. А ще там е той пророк, точнiш оракул, його звати… звати його – а! Тересiй. Чи, може, Тiресiй… Точно – Тiресiй! Потiм там ще фiгурують… Як же ж iх?.. – Старий почухав голову пiд пов'язкою, котра знову збилася набакир.