Фатальна помилка

Вона озирнулася довкола i здригнулася: неподалiк на узбiччi дороги стояв величезний дерев’яний хрест – зовсiм такий, як у ii загадковому снi. Чесно кажучи, ця мiсцина здалася iй якоюсь незатишною…

Марина поквапилася пiдiйти якнайближче до храму. Загорнута у подаровану циганами козячу шкуру дитина знов заснула. Тим часом небо посвiтлiшало, зiрки остаточно згасли. На сходi зачервонiла вранiшня зоря.

От i перехрестя дорiг. Жiнка перелякано замружилася, побоюючись, що зараз же до неi, немовби увi снi, понесеться вершник на крилатому конi… Потiм розплющила очi.

Незважаючи на побоювання, дорога лишалася порожньою. Одразу ж уява намалювала перед ii очима жахливу картину: мiськi ворота, шибениця, вiтер розгойдуе удавку… Порив вiтру дмухнув так раптово, що ледь не зiрвав з неi плаща. Бiля самоi землi закрутився вихор, завиваючи у пучечки полин. Важка хмара попливла над головою, не вiщуючи нiчого доброго. Довколишнiй свiт занурився у майже непроглядну пiтьму. Потiм важку хмару розкололи вогненнi трiщини. Марина кинулася до схожого на зруб храму.

Раптом зовсiм неподалiк (принаймнi так iй здалося) у землю вдарила люта блискавка, оглушливо загуркотiв грiм. Марина ж з розбiгу вдарилася боком у дверi, щосили закалатала у них i перелякано заволала:

– Вiдкрийте!!! Впустiть мене!!!

– Зараз впущу, молодице, – пролунав позаду гучний бас.

Вiд несподiванки Марина голосно зойкнула.

– Не бiйся мене, красуне. Я не ведмiдь, я всього лише тутешнiй пiп, – пробасив священик, копирсаючись у складках довгоi ряси.

Був вiн гладкий, широкоплечий i високий на зрiст. Довге поплутане волосся й кошлата борода робили його схожим на страшну тварину, проте жодних зовнiшнiх ознак агресii вiн не виявляв, тому Марина поступово заспокоiлася.

Нарештi пiп вiдшукав ключ i вiдiмкнув дверi, однак, попри очiкування, Марину всередину не впустив, залишившись разом iз нею на порозi. Тут сяйнула слiпуча блискавка, й жiнка з переляку заголосила:

– Падре, благословiть мене!

– То ти, добра жiнко, дотримуешся латинськоi вiри[4 - Католицтва.

], як я подивлюся?

– Пустiть мене усередину, святий отче, адже мiй син вашоi – грецькоi вiри!!! Присягаюся!..

Знов iз небес вдарила блискавка. Раптово пiддавшись незрозумiлiй панiцi й не знаючи, якими ще словами можна переконати попа, Марина вiдiпхнула його й забiгла до храму.

– Е-е-е, стривай, так не можна! – пробасив пiп, пiшовши за нею.

– Святий отче…

– Євлампiй. Називай мене отцем Євлампiем.