Фатальна помилка

– Ну, ото й добре! Тiльки хованки у нас будуть дещо особливi: ти сидиш тут, тебе всi бачать, але нiхто не може дiзнатися, а отже й розшукати царевича Івана Дмитровича… Зрозумiв?

– Нi, – чесно зiзналося хлоп’я.

– Тодi знов пояснюю. Тебе шукатимуть. Багато хто шукатиме тебе: наприклад, козаки або стрiльцi. Тебе, мене – всiх поспiль розпитуватимуть: як звати тебе, чадо? Але i ти, i я, й усi iншi повиннi вiдповiдати: я Тимофiй, син рибалки. Отакi в нас будуть хованки. Добре?

– Добре.

Ледь хлопчисько вiдповiв, як дверi храму розчахнулися навстiж, i до церковки юрбою ввалився цiлий натовп стрiльцiв.

Душа священнослужителя провалилася у п’яти.

– Здоров будь, отче Євлампiю! Нумо кажи негайно, чи не бачив ти поблизу когось незнайомого або пiдозрiлого? – одразу ж поцiкавився один зi стрiльцiв.

– Нi, не бачив i не чув про чужинцiв, – голосно пробасив пiп.

– А це хто в тебе?

– Де?

– Та оцей хлопчик.

І стрiлець мотнув головою у бiк малолiтнього царевича.

– Ах, оцей?.. Цей… Та я й не знаю навiть, хто вiн такий! Ранком циганський табiр проiжджав, от i пiдкинули бурлаки одного з малюкiв своiх.

Вперши руки в боки, стрiлець пильно оглянув дитину й замислено мовив:

– І справдi циганча! Ну що ж, буде…

– А от i нi! – зненацька вигукнув хлопчисько.

Горопашний отець Євлампiй обiмлiв з переляку, уявивши, як дитя, котре нiчого не тямить у життевих перипетiях, негайно викладе всю правду про себе, царевича Івана Дмитровича.

Серце священнослужителя закалатало в скаженому темпi, холодний пiт проступив на зблiдлому чолi.

– Нiяке я не циганча, – повторило маля.

Отець Євлампiй повiльно осiв на пiдлогу. Декiлька стрiльцiв кинулися до попа i спробували пiдняти його. І тут хлопчисько весело заверещало:

– Я не циганчатко, я рибачатко, i батько мiй рибалка також, як i я!!! А звати мене Тимофiем, отак!

Дуже вже йому сподобалася нова, така особлива гра у хованки…

24 червня 1614 року царський воевода князь Одоевський зi своiм загоном пiд орудою стрiлецьких голiв Пальчикова й Онучина пiдiйшли до мiсця останньоi стоянки загону Заруцького – Ведмежого острова на Яiку.

Шiстьома сотнями останнiх козакiв командував уже не сам Іван Заруцький, а отаман Треня Ус. Цiлий день атаки стрiльцiв вдавалося вiдбити, але наступним ранком усе було скiнчено: Івана Заруцького передали в руки князевi, козаки присягнули на вiрнiсть царевi Михайлу Романову.