Фатальна помилка

Отець же Євлампiй ретельно причинив дверi храму, з усiею можливою швидкiстю зiбрав золотi монети у гаманець i разом зi срiбним перстеньком сховав за iкону Миколи Чудотворця. Тодi лише розгорнув козячу шкуру й побачив чорняве хлоп’я в самiй лише спiднiй сорочцi. Дитина була мiцною на вигляд, тiльки занадто вже худорлявою.

«Нiчого, от вiдпочине дитятко, у мене поживе, тодi й вiдгодуеться. Самi ж його й виховаемо», – подумав священик. Тут дитина потягнулася, розплющила жвавi, трохи розкосi оченята й заплакала.

Не звернувши уваги на хлоп’ячi капризи, отець Євлампiй заговорив з ним по-дорослому, вiд чого плаксiй одразу заспокоiвся:

– Ти хто такий будеш?

– Я – царевич, – гордовито вiдповiла дитина.

– Гм… Царевич!

Священик менш за все очiкував подiбноi вiдповiдi, однак захований за iконою гаманець iз золотими монетами i срiбним перстеньком був найкращим свiдченням правдивостi слiв хлопчика. У головi пронiсся рiй сполоханих думок: «Царевич?! Тiльки цього не вистачало. Хоча чому б i нi?.

. Дуже навiть можливо. Але якщо передi мною маленький царевич, то його мати у такому разi – та сама полька!.. Справдi, вона ж католичка… Отакоi!»

Зусиллям волi вiдiгнавши цi думки, отець Євлампiй продовжив питати:

– А звати тебе як?

– Іваном Дмитровичем.

«Дмитрович! Царевич!.. Що ж, усе збiгаеться. Звалив же Ти, Господи Ісусе, випробування на мою голову!..» – жахнувся отець Євлампiй, зайвий раз пересвiдчившись, якого царевича Івана, Дмитрового сина спрямували у його храм вищi сили.

Однак же грошi… величезнi грошi!.. Отже, якщо вже назвався груздем, то полiзай у кошик.

– Нi, так не годиться – пробасив нарештi пiп. – Ти, чадо, вiдтепер рибалкою будеш, зрозумiв? І батько твiй теж рибалка. А звуть тебе… звуть…

Швиденько перебравши подумки iмена зi святцiв на сьогоднiшнiй день, 23 червня, пiсля невеличкоi паузи пiп радiсно вигукнув:

– Ну, так, Тимофiем тебе звуть, Тимошкою! Зрозумiв, Тимошко?

– Нi! – лунко вiдповiв хлопчисько й негайно поцiкавився: – А де моя мамуня?

– О-о-о!.

. Такi справи, Іване Дмитровичу, що матiр твоя на якийсь час вiдлучилася в однiй дуже важливiй справi.

– А в якiй?..

– У дуже важливiй. Не перебивай мене краще, а вислухай уважно, – отець Євлампiй заговорив повчально: – Отож, чадо, матiр твоя на якийсь час вiдлучилася, довiривши тебе моему пiклуванню. І попросила вона, щоб я з тобою у хованки погрався. Ти знаеш, як у хованки граються?

– Авжеж знаю.