Фатальна помилка

Юрiй виглядав явно здивованим. Схоже, вiн щиро не розумiв, чим викликане невдоволення вчителя.

– Тодi в чому причина твоеi байдужостi?

– Але це нiяка не байдужiсть, пане вчителю…

– А що ж тодi?

– Я просто розгублений i не знаю, як поводитися.

– Тобто?! Поясни, будь ласка.

Всiм своiм видом Стегман зобразив увагу. Юрiй змiряв його довiрливим поглядом янгольських оченят i заговорив, немов дорослий – повiльно, виразно, з паузами в потрiбних мiсцях:

– Рiч у тiм, що моi батьки – люди дуже зайнятi.

Окрiм мене, у родинi е ще й iншi дiти. Вiд трьох рокiв я виховувався в будинку мого дядька – Романа Гойського. Саме завдяки йому я вiльно володiю латиною, давньогрецьким, а також побiжно розмовляю французькою й нiмецькою… Дядько ознайомив мене з основними засадами математики i граматики. А три мiсяцi тому батько вiдправив мене сюди – у Ракiв. Я не розумiю, навiщо вiн це зробив?! Я й зараз знаю бiльше, нiж будь-який тутешнiй учень… Тому я, правду кажучи, дуже збентежений i розгублений: адже за навчання в Академii маю платити розлукою з дорогими менi людьми! Я мiг би продовжити навчання вдома чи у дядька, де е прекрасна бiблiотека…

Стегману стало дуже шкода засмученого хлопчика, але вiн жодним чином не показав цього, коли заговорив у свою чергу:

– Знаеш, Юрiю, ти вже достатньо великий i маеш розумiти, що сюди на навчання тебе вiддали не просто так.

Ти – найстарший княжич iз магнатського роду Немиричiв. Ти належиш до кола високошляхетноi арiянськоi знатi. Тому в Академiю тебе вiдправили не зовсiм на навчання.

– А навiщо ж тодi? – здивувався хлопчик.

– Наша школа дае дiтям не тiльки рiзноманiтнi знання, але й вiдповiдне виховання. На вiдмiну вiд езуiтських шкiл, тут немае тiлесних покарань: социнiяни не вважають за можливе вганяти знання в дiтей рiзками, оскiльки жага знань повинна виходити з ваших юних душ. До закiнчення навчання ти, Юрiю, разом з iншими маеш опанувати певнi знання й загартувати тiло. А також усiм вам належить подумати про те, яку користь ви принесете в майбутньому всiй нашiй арiянськiй спiльнотi.

Зрозумiв?

– Зрозумiв, – тихо пiдтвердив хлопчик.

– А знаеш, хто оце? – поцiкавився Йоахим i показав обкладинку книги, яку пiд час бесiди тримав у руках. Юний спадкоемець магнатського роду взяв книгу, уважно розглянув обкладинку i з найсерйознiшим виглядом мовив:

– Цю книгу я не читав, але, зважаючи на все, на обкладинцi зображений святий Юрiй Змiеборець.