Фатальна помилка

Старший син вельми заможного i впливового магната, подкоморiя Стефана Немирича – Юрiй завжди був замисленим i нелюдимим. Малюковi не подобалося перебувати разом з однолiтками, часто вiн iшов у поле i там подовгу про щось мрiяв. Попри дитячий вiк, вiдчувалася в ньому якась вiдстороненiсть вiд свiту з його повсякчасною суетнiстю…

«Швидше за все, дитина надто стрiмко подорослiшае. Яскравi емоцiйнi спалахи в його душi прирiкають юного панича на самотнiсть. Треба би якось допомогти хлопчиковi, iнакше вiн остаточно замкнеться в собi», – подумав учитель i звернувся до вимоклого янголятка якомога ласкавiше:

– Пiдемо зi мною, Юрiю, i поговоримо про те, що тебе бентежить.

Хочеш цього?..

– Гаразд, – погодився хлопчик i слухняно пiшов слiдом за Стегманом спочатку парковою дорiжкою до будiвлi арiянськоi Академii, де вони удвох пiрнули до лабiринту довгих сумовитих коридорiв.

– Ну от ми й на мiсцi.

Вчитель iз зусиллям вiдкрив важкi дубовi дверi сховища знань i гордостi школи – бiблiотеки. Пiд ii склепiннями зберiгалася безлiч рiдкiсних стародавнiх пергаментiв i сувоiв, рукописнi книги i друкованi видання мiсцевоi друкарнi.

У непосвяченоi людини мiг навiть з’явитися сумнiв, а чи витримають стiни й полицi такий огром знань?.. На вiдмiну вiд коридорiв, бiблiотека була просторою та свiтлою. Тут гармонiйно сполучалися бiлизна стiн i м’який морок добротного темного дерева. Кiмнату обiгрiвали кiлька камiнiв, створюючи в примiщеннi затишок i комфорт. Меблi з коштовних порiд дерева виглядали добротно й витончено.

Незважаючи на денний час, зараз у бiблiотецi було порожньо. І не дивно: адже сьогоднi був батькiвський день, тому багато учнiв взагалi були вiдсутнi у школi. Цим i скористався Стегман.

– Розташовуйся, Юрiю, поближче до вогню, – запропонував вiн, присуваючи до палахкого камiна два величезних крiсла. Хлопчик охоче скинув iз себе мокрий жупан, залишившись у довгiй вишиванцi, штанятах i чобiтках, пiсля чого влаштувався в запропонованому крiслi (у якому вмiстився легко, немовби невеличкий жучок у коробцi).

– Я давно спостерiгаю за тобою, – почав неспiшно вчитель. – У нашiй школi ти перебуваеш вже не перший мiсяць, але так нi з ким i не потоваришував. Бiльше того, особливого iнтересу до навчання ти також не виявляеш. От взяти хоча б мiй предмет – геометрiю: наука ця важка, не заперечую. Можливо, тобi не все зрозумiло? Може, я погано пояснюю? Але ж ти жодного разу не задав менi бодай якогось запитання…

– Та що ви, пане вчителю! Я все розумiю.