Фатальна помилка

Здаеться, не така вже й стара, як здавалося спочатку… Спокiйне обличчя, м’який вкрадливий голос… Зовсiм анi крапельки не схожа на страшну вiдьму!

– Залиш нас самих i не турбуй, допоки я не покличу тебе, – звернувся отець Димитрiй до охоронця, водночас невiдривно дивлячись у зiщуленi, трохи червонуватi очi ув’язненоi.

– Як завгодно, – з полегшенням зiтхнув вартовий. Потiм застромив смолоскип у подвiйне кiльце на стiнi бiля дверей. Подлубавшись у невеликiй торбинцi на паску, витягнув звiдти свiчковий недогарок, запалив його вiд смолоскипа й поспiхом вийшов геть, закривши за собою важкi металевi дверi.

Заскрипiв ключ у замку, потiм отець Димитрiй почув, як кроки охоронця стишуються далеко в глибинi коридора. Ще кiлька хвилин вiн дослухався до тишi, що настала за дверима, поки не переконався: вони справдi лишилися самi.

– Ви прийшли, щоб вислухати мою сповiдь, святий отче? – порушила мовчанку жiнка. – Це буде остання сповiдь… хiба ж нi?..

Диякон гаявся з вiдповiддю.

Вiн раптом злякався, що якимсь необдуманим словом зiпсуе все. Тодi люди, що доручили йому настiльки вiдповiдальну мiсiю, залишаться незадоволенi виконавцем.

– Я вмираю, отче, я вiдчуваю: кiнець вже близький. Що зараз потрiбно вiд мене? – запитала ув’язнена у священнослужителя.

– Покайся в грiхах, раба Божа, i попроси у Всемилостивого прощення.

– Менi немае в чому каятися.

Жоден м’яз не здригнувся на обличчi жiнки при цих словах. Вимовляючи iх, ув’язнена ледь помiтно посмiхнулася, вишкiривши зуби, що в невiрному свiтлi смолоскипа виглядали напрочуд хижо.

Священиковi зробилося зле вiд цiеi посмiшки. Вiдчувши, як по спинi пробiг холодок, вiн скрикнув:

– Як?! Ти наполегливо домагалася священика, а тепер стверджуеш, що тобi нема в чому каятися?

Почувши це, ув’язнена рiзко мотнула головою. Священик внутрiшньо здригнувся, тому що ii очi спалахнули криваво-вогненним свiтлом, хоча голос залишився вбивчо спокiйним:

– Дурниця.

Це сповiдь, а не допит, тому я зовсiм не маю звiтувати про якiсь надуманi грiхи. Але якщо ви, отче, не розумiете цього, то я не бажаю вас бiльше бачити. Вертайтесь туди, звiдки прийшли – до своеi благочестивоi пастви… Ви мене зрозумiли?

Священик не вiдразу второпав, як вiдповiсти на цей раптовий випад. Така зухвалiсть спантеличила i злякала його. Ув’язнена поводилася дивно – зовсiм не так, як iншi засудженi, котрих йому доводилося сповiдувати.