Фатальна помилка

Ти можеш мовчати й жити спокiйно. А можеш по дуростi пробовкнутися комусь про нашу розмову. Але отака кепська штукенцiя, Михайле: тiльки-но це станеться, як ти разом з усiею родиною без суду й слiдства опинишся в холоднiй. І це ще в найкращому разi…

– Я зрозумiв, – похмуро пробурмотiв затриманий. – Що ж, давайте швидше закiнчимо нашу розмову, оскiльки…

– Але ж я сказав, що говоритимемо ми довгенько, тому наберися терпiння. До речi, обiдом тебе нагодували?

– Писар наказав однiй молодусi накрити нам стiл.

Щоправда, вона не дуже квапилася, тому перекусити ми так i не встигли.

– От же ж нероба! – обурився Федiр. – Добре, пiсля розмови почастую обiдом. Отже, почнемо…

Старець миттю зробився дуже серйозним, погляд його тепер був якимсь колючим:

– Розмова ця мала би вiдбутися iз твоiм батьком – священиком Євлампiем. Але як ми довiдалися, вiн нещодавно помер… Тож поговоримо з тобою. Отже, давним-давно, рокiв двадцять тому твiй батько дав притулок у себе чотирирiчному малятi на iм’я Іван.

Я розумiю, що багато води вiдтодi витекло, але все ж таки спробуй згадати. Прошу тебе, це дуже важливо.

– Мiй батько Євлампiй за свое життя влаштував долю чималiй кiлькостi сирiт, – доволi сухо вiдповiв Михайло. – Мабуть, я б нiколи й не згадав про це, але тепер можу вiдповiсти точно: двадцять рокiв тому покiйний нинi тато надав притулок тiльки одному-единому хлопчиковi. Звали його Тимофiем. Цього сироту наша родина нiколи не забуде…

– Як це Тимофiй?! – Старець не приховував розчарування.

 – А Іван?..

– Тимофiй. Вiн ще повторювати полюбляв: «Я Тимофiй, маленьке рибачатко, а не циганчатко!» – i смiявся при цьому, аж заходився.

– За нашими вiдомостями, мав бути Іван, трьох або чотирьох рокiв вiд народження…

– Я добре пам’ятаю те лiто. Раннiм ранком через наше село проiхав циганський табiр i пiдкинув у храм, де служив мiй батько, хлоп’я рокiв трьох або чотирьох. Очевидно, малюк не знав, як його звуть, от тому тато й назвав його Тимофiем, оскiльки за святцями був саме Тимофiiв день.

Отож дуже намучився батько iз цим хлопчиськом! Коли помирав, то вiдкрив на сповiдi, що взяв великi грошi, аби прилаштувати цього хлопчиська…

– У кого взяв грошi? – миттю насторожився Старець.

– Цього батько не сказав. Згадав, щоправда, що всi грошi до останньоi копiйки довелося повернути – тiльки пiсля цього демон його вiдпустив.

– Я так i не зрозумiв, що ж сталося iз твоiм батьком? І що це за демон?..