Кинджал проти шаблі

Юнак на якийсь час отямився, розплющив великi свiтло-карi очi, невидющим поглядом ковзнув по кiмнатi, потiм зупинився на розгубленiй Олександрi. Однак дiвчинi здалося, що вiн пильно розглядае ii. У головi запаморочилося. «Що це зi мною коiться?» – виникла дивна думка. І слiдом за нею якийсь внутрiшнiй голос шепнув: «Дивись, вiн про сто створений для тебе!.. Для тебе однiеi».

Ілюзiя тривала недовго, але дiвчинi здалося, нiби минула цiла вiчнiсть. Панич спробував пiднятися, але наступноi ж митi зi стогоном повалився назад на стiл.

Коли тiточка повернулася, то побачила, що Олександра невiдривно дивиться на юнака.

– Чого ти витрiщаешся, дурненька?! Вiн же хворий, пропасниця у нього, йому рухатися небезпечно…

Попiвна навiть не ворухнулася.

– Агов, дiвко, годi!!! Кажу тобi, отямся: час надто дорогий! Цей неборака й без того онде скiльки промучився…

Знахарка iз силою штовхнула племiнницю, i та нарештi отямилася вiд забуття наяву.

– Роби, як я скажу. Руки не трусяться?

– Не трусяться, тiточко, не трусяться! – вiдгукнулася дiвчина.

– Дивись же менi!..

– Дуже вже панича шкода, молодий же зовсiм… – запричитала Сашунька.

– Не ховай його завчасно.

Марта хотiла сказати: «Ще на весiллi в нього погуляемо!» – та вчасно стрималася. Яке таке весiлля, i з чого б це заможному паничевi запрошувати iх на свое свято?! Та й Олександра поводиться дивно, немов заворожена… Вона дiвчинка жвава, але побачивши хлопця, розгубилася…. Дивно все це, як не крути.

Три години цiлителька i ii племiнниця боролися за життя панича.

Одразу ж пiсля перев’язки вiн заснув, тодi вкрай виснажена Марта попросила Олександру покликати якогось слугу, щоб посидiв з господарем, доки вона iнших поранених козакiв огляне. Дiвчина стрепенулася й бадьоро мовила, мило зашарiвшись:

– Навiщо ж когось кликати? Я й сама посиджу.

– Ну що ж, сиди, коли сили е, – вiдповiла Марта й чомусь зiтхнула.

– Добре, тiточко!

Уже наблизившись до порога, цiлителька озирнулася й додала:

– Тiльки май на увазi, пити йому не можна у жодному разi! Перша стрiла в черево поцiлила, мало чого… Але губи змазувати вiдваром цiлющим iз чавунця можна.

– Звiсно, тiточко!

– Жар у нього може початися, або рана вiдкриеться, не дай Боже… Тодi одразу ж мене клич, зрозумiло?

– Неодмiнно, тiточко!

Олександра провела бiля хворого цiлий день до вечора, потiм усю нiч i весь наступний день. Час вiд часу змочувала йому губи, мiняла компреси й пов’язки.