Кинджал проти шаблі

Чоловiк Настусi – мiсцевий священик Гаврило – зовсiм розгубився: вiн то зачинявся у церквi Святого Духа, полум’яно читав молитви, бив земнi поклони, намагаючись випросити у Богородицi успiшних пологiв, то безладно бiгав будинком або геть безглуздо метався подвiр’ям, бурмочучи щось собi пiд нiс, то раптом намагався прорватися до багатостраждальноi дружини… Повитухи заспокоювали Гаврила, як могли, намагалися розтлумачити, що священнослужитель породiллi зараз нiчим не допоможе – навпаки, нашкодить… не приведи Господи – нашкодить!.

. Зневiрений панотець знову кидався в церкву, де на нього нападала паства, що залишилася й без заутренi, i без обiднi:

– Отче, а хоч би вечiрня служба буде сьогоднi?! Та що ж у нас за настоятель такий, якщо навiть нiяких треб доладно не можна справити?! То п’яний як чiп, а то й зовсiм безпричинно людей до храму Божого не пускае!..

– А-а-а, пiшли ви всi геть, анафема вам, нехристям!!! – волав украй зневiрений священнослужитель, замикаючи дверi церкви перед самим носом обурених парафiян.

Але, не маючи сил витерпiти стан невизначеностi, через якихось пiвгодини нещасний кулею вилiтав iз храму й знову мчав додому. Навздогiн же одержував нову порцiю обурення:

– Та що ж це таке робиться?! Та ми на тебе, недбалого, самому митрополитовi поскаржимося!.. Та хiба ж можна свою парафiю напризволяще кидати?! Горiти тобi, нечестивцевi, у пеклi за цей грiх!!!

– Анафема, анафема вам!.. – знесилено мимрив отець Гавриiл.

І все повторювалося знов i знов…

– Послухай-но, Василисо, а може, все ж таки тiтку Марту покличемо?! – обережно запитала одна з повитух старшу й настiльки ж обережно додала: – Адже помре Настуся, iй-богу помре! І дитя не народиться, i вона не виживе…

Пропозицiя була небезпечною, годi й казати, але!.

.

– Покличемо, а, Василисо?! – не вгамовувалася повитуха. Старша втомлено i якось безнадiйно подивилася вслiд нещасному чоловiковi, що вкотре помчав у свою церкiвку для пiднесення безнадiйних молитов небесам, i нарештi погодилася:

– Гаразд, маеш рацiю! Напевно, все ж таки доведеться покликати, бо i справдi вже лиха недовго чекати.

– А Гаврило як же?! – миттю пiдскочила третя повитуха.

– А що Гаврило?! Що Гаврило?!

– Та всiм же вiдомо, що вiн Марту…

– А не його це справа, кiнець кiнцем, – вiдрiзала старша повитуха. – Коли не зумiв у Господа Бога допомоги випросити, нехай ще подякуе i нам, i самiй вiдьмi.

– То як, послати за Мартою?!

– А що робити, пошлемо!..