Кинджал проти шаблі

Тiтка Марта була вiдомою на всю околицю цiлителькою, вона допомагала багатьом: хвороби рiзнi вiдганяла, суглоби вивихнутi вправляла й багато чого iншого робила – загалом, лiкувала майже всi болячки. Щоправда, у рiдкiсних випадках казала: «Безнадiйно це, тут не лiкувати потрiбно, а молитися!» – але настiльки суворий вирок виносила вiдразу ж, без зволiкань i зайвих коливань, а за лiкування навiть не бралася.

До тiтки Мартi люди ставилися по-рiзному. Дехто вважав ii мало не святою, iншi хоч позаочi, хоч в очi називали вiдьмою, ба навiть бiльше того – «клятою вiдьмою».

Втiм, цiлителька добре розумiла, що всiм не догодиш, тому зла нi на кого не тримала, а просто робила свою справу в мiру вiдпущеного вiд природи таланту. Жила у лiсi неподалiк Рогатина, життя вела непоказне, майже затворницьке… але ж наскiльки християнське?! Ненависники в цьому сумнiвалися, але перевiрити особисто святiсть цiлительки не бралися. А шанувальницi лише захоплювалися подвижництвом лiтньоi вже жiнки.

Коли ii племiнниця Настуся вийшла замiж за Гаврила Лiсовського – молодого настоятеля церкви Святого Духа (а прихiд йому давали саме за умови одруження з мiсцевою дiвчиною), зять моментально приеднався до ненависникiв тiтки Марти. Молодiй дружинi панотець наказав прямо й суворо: «Щоб ноги староi вiдьми в будинку моему не було! І взагалi, нехай обходить Рогатин десятою дорогою». Настуся, що любила тiтку, сплакнула, але чоловiка ослухатися не насмiлилась, тож усi вiдносини з пiдозрiлою родичкою перервала.

Коли ж отець Гавриiл почав час вiд часу добряче випивати, а вiд того не завжди доладно виконував своi пастирськi обов’язки, злi язики вiдреагували миттево: мовляв, прокляла Марта панотця, що зненавидiв ii, – ото й потягнуло його до хмiльних напоiв! Можливо, вiн i сам думав про це, тому ставлення свого до пiдозрiлоi родички не мiняв.

Знаючи все це, повитухи тягнули до останнього, не наважуючись послати за цiлителькою.

Небезпечне рiшення ухвалили, лише коли ситуацiя зробилася вкрай загрозливою. Втiм, вiдправлений до лiсу хлопчина повернувся вже за кiлька хвилин з голосним лементом:

– Марта вже сама поспiшае сюди, я ii зустрiв на околицi Рогатина, вона жахливо розсерджена!!!

Судомно хрестячись i репетуючи, майже забувши про нещасну породiллю, повитухи безладно забiгали подвiр’ям, заверещали:

– Свят! Свят! Свят!..