Кинджал проти шаблі

У такi хвилини попiвна вiдчувала, що з ii коханим Іванком нiчого поганого не сталося, що вiн живий-здоровий i от зараз, у цю саму мить всiею душею рветься до неi й до iхнього майбутнього синочка…

В одну з таких божевiльних вiд розлуки ночей вона дiйсно почула цокотiння кiнських копит i вибiгла зустрiти коханого… але, на щастя, вчасно помiтила, що конi пiд вершниками були напрочуд низькорослими, а сам загiн не скакав, а немовби пiдкрадався до околицi! Тодi Олександра стрiлою полетiла на головний майдан Рогатина до набатного дзвона, а добiгши – заходилася щосили смикати мотузку.

За кiлька секунд околицю збудив тривожний гул небезпеки, попiвна ж i далi смикала мотузку… як раптом вiдчула, що задихаеться: то кримчак накинув iй на шию аркан i смикнув жертву до себе…

Жiнка спробувала крикнути, але з горла вирвався лише здавлений хрип. Татарин смикнув удавку сильнiше, вона не втрималась на ногах, упала в дорожню куряву, мучитель радо скрикнув i кинувся до жертви… І тут Олександра вiдчула пiд лiвою рукою камiнь! Схопивши його, з останнiх сил кинула кудись у бiк бусурманина, особливо не цiлячись…

І знепритомнiла.

* * *

– Марто, що з нею?! Вона житиме?! – волав зневiрений Іван Вишневецький.

– Ти, княже, не скигли, немов обiкрадена базарна баба! Племiнниця моя, мабуть, ще мiцнiшою вiд тебе буде, вона он козака виношуе, первiстка вашого…

– Марто, не бреши!!! Вiдповiдай всю правду, коли тебе князь запитуе!..

– Та буде жити, буде! З чого б iй не жити, коли в неi тiльки подряпини й синцi на тiлi, а бiльше нiякого збитку?

– А чому ж вона все мовчить та мовчить, до тями не приходить?!

– Вiд переляку це, княже.

Але нiчого страшного, то минеться.

– А кров?! Марто, оглянь ii уважно!..

– Не ii це кров, а того клятого бусурманина, якому вона голову каменюкою розкроiла.

– Марто, ти разом з ii батьком!.. Ви обое менi за все вiдповiсте!!! Що моя дружина на майданi в таку пiзню годину робила?! Чому ii не охороняли, чом за нею не встежили?!

– Не репетуй, Іванку, а краще вiдповiдай: ти рiку утримати зможеш?

– Рiку?! Яку таку рiку?.

.

– Та на будь-якiй рiчцi, скiльки греблi не гати, однаково вода рано чи пiзно перешкоди розмие i прорветься! Отак i дружину твою нiчим не утримаеш: це не жiнка – це ж водограй, от хто вона така! Ти iй замок на дверi – вона у вiконце стрибне, зустрiчати тебе кинеться.

– Невже?..

– Ото ж бо й воно! Ти власну дружину ще не знаеш, як годиться.