Кинджал проти шаблі

– Та з ними якраз усе простiше вiд простого: сховаемо поки що у лiсi, мiсце намiтимо, Копилу скажемо – вiн людиськ пiджене, небiжчикiв вивезе… А от з нею як бути?!

– Отже, послухайте мене, хлопцi: годi прикидати-гадати, вирiшувати щось потрiбно. Он погляньте, як непогода розiгралася: так i мете, так i мете!..

– Хуртовина – це добре: вона всi слiди нашi схоронить. Але от чого б такого iз цiею вогонь-бабою придумати?..

Довге мовчання.

Як раптом:

– А знаеш що… Я, здаеться, надумав!

– Ну, i чого ти там надумав?

– А давайте-но продамо це стерво справжнiм татарам, еге ж?!

– Справжнiм?!

– А що такого?! Ще й заробимо! Хоч i малий ясир[3 - «Живий товар», бранець, раб.

– Послухай-но… але ж маеш рацiю, чорти б тебе вхопили!

– Х-ха, ще б пак! Це дотепер ми поспiшали, щоб ранiше за князя Вишневецького в Рогатин потрапити, а тепер нас утришия нiхто не жене. Поiдемо собi спокiйненько, знайдемо татар, продамо наш ясир, грошенята подiлимо по справедливостi…

– Тодi от що: ти запропонував – ти й роби! Бери iз собою Федька…

– А чому я?!

– Тому, що я так сказав! Отже, берiть цю руду вiдьму iз собою, несiть звiдси подалi, шукайте татарву, яка тут нинi так i нишпорить, продайте бусурманам – та й по всьому! Заразом шапки татарськi й усе iнше барахло, у яке ми наряджалися, i ще зброю також продайте якнайдешевше, не торгуючись.

– Щоб нiяких слiдiв, отже?.

– Авжеж, розумако, авжеж!

– Добре придумав, зробимо. А до речi, з Копилом дiлитися будемо чи?..

– А його яке дiло?!

– Ну-у-у, вiн все-таки нас сюди послав…

– То вiн що ж, з нами бабу цю чортову ловив, з нами пiд ii кинджал лiз?! Може, Копилу вона кишки на снiг випустила – га?!

– Або промiж ребер тицьнула…

– У-у-у, кинджал промiж ребер!.. Бiсиця!!! Хто б мiг подумати… Отже, мiж собою все подiлимо, честь по честi. І без Копила.

На тому й вирiшили.

* * *

– Стi-i-iй!!! Хто такi?!

– А ви хто будете?..

Двi групи озброених людей зупинилися одна проти iншоi на неширокiй лiсовiй дорозi. Бiльший загiн очолював молодий князь Вишневецький. Поява пiвдюжини обшарпанцiв (серед яких один був поранений, тому товаришi прив’язали його до сiдла, щоб не впав ненароком з коня) саме з боку Рогатина, де чекала на нього молода княгиня, здалася Івановi пiдозрiлою.