Кинджал проти шаблі

За знаком проводиря один з його дружинникiв виiхав наперед i мовив:

– Ми люди князя Івана Вишневецького, вiн iде з нами, тож дивiться, не дуже-то… Або ми кожного з вас хутко на цiлу голову вкоротимо!

– Люди князя Вишневецького, кажеш?

– Так. А що?

Один з обшарпанцiв, що виглядав найстаршим, також виiхав уперед i мовив примирливо:

– А те, що вертаемося ми до хазяiна нашого – до Семена Олiзара. Чули, нiбито хазяiн гостюе у матiнки князя Вишневецького… Чи так це?

– Звiдки ви iдете? І чому в такому жалюгiдному виглядi?

– Хазяiн посилав нас у деяких справах спершу до Пнiва, потiм до Биткова.

– У яких таких справах?

– А от цього не скажемо!

– Навiть менi, князевi Вишневецькому?! – строго запитав Іван.

– Навiть тобi, княже, не гнiвайся! Хто нас посилав, перед тим i вiдповiдатимемо – перед хазяiном нашим Семеном Олiзаром.

Розгнiваний зухвалiстю простолюдина, князь мимоволi натягнув вуздечку. Кiнь пiд ним захропiв, притупнув правою передньою ногою… Втихомиривши жеребця, вiн мовив суворо:

– Хоч ти й нечемний, але маеш рацiю.

– Твоя правда, княже, iдемо ми з Рогатина.

– З Рогатина?!

– Звiдти.

– А чому?..

– Чули ми, начебто татарва в окрузi швендяе, от i вирiшили по дорозi всипати бусурманам як годиться. У Рогатинi на них i наштовхнулися…

– Що-о-о?!

– А що чуеш, княже! Подивись-но тiльки, онде цi клятi нехристi одного з наших пирнули.

Слiдом за проводирем Вишневецький пiд’iхав до пораненого. Як раптом!..

– Звiдки це?!

Смертельно блiдий князь тремтячою рукою вказав на рукiв’я кинджала, що вiдкрилося його погляду пiд вiдкинутою полою рваного, заляпаного кров’ю плаща.

– Татарин кинув, – промурмотiв поранений, ледь розлiпивши пошерхлi губи. – Я на нього… а вiн, отже, як замахнеться – i!..

Не дослухавши його, Іван мiцно замружився, ткнувся обличчям у долонi й тужливо застогнав.

Безсумнiвно, це був той самий кинджальчик з дамаськоi сталi, що вiн подарував своiй молодiй дружинi й поводженню з яким навчав ii особисто. Та обставина, що слугу Олiзара поранив клятий татарин, могла означати лише одне: зброя перейшла до кримчака… ясна рiч, iз чиiх нiжних милих рученяток!!!

О-о-о, невже ж трапилося найжахливiше iз усього можливого?!

Що сталося з Олександрою i з iхнiм немовлям-синочком?!

А зi знахаркою Мартою?..