Кинджал проти шаблі

А зi старим пияком-панотцем Гавриiлом?..

О-о-о, горе, горе!..

Але яка користь з того, щоб сидiти на конi посеред заснiженого лiсу?! Скорiше, скорiше туди – в Рогатин!!!

Вишневецький вiдвiв долонi вiд обличчя, божевiльними очима знову подивився на рукiв’я кинджальчика. Найбiльше йому хотiлося вихопити зброю з рани, пригорнутися до неi губами й цiлувати, самозабутньо цiлувати предмет, якого зовсiм нещодавно торкалася вона – кохана жiнка, його дружина перед Господом Богом i людьми…

Проте водночас князь розумiв, що це найчистiше божевiлля: клинок для того й залишили на мiсцi, щоб поранений не сплив кров’ю! Витягнувши кинджал, вiн неодмiнно вб’е хороброго козака, який цiною власного життя намагався вберегти вiд рук поганцiв Олександру й iхнього синочка Дмитрика!.

.

– Ну, от що, – нарештi звернувся Іван до своiх людей, – вiдвезiть пораненого у Вишнiвець i простежте, щоб про нього подбали й поставили на ноги. А ти…

Вiн обернувся до проводиря обшарпанцiв i продовжив:

– Вiдправ разом з пораненим когось зi своiх, котрий слабший вiд решти.

Іншi ж, з тобою включно, поiдуть з нами.

– Як це, княже?! – спробував заперечити проводир.

Не знайшовши за потрiбне хоч якось вiдреагувати, Вишневецький звернувся до пораненого:

– Як звати тебе?

– Захаром…

– Дивись-но менi, Захаре, лiкуйся добряче! Якщо живим залишишся – збережи цей кинджальчик… просто на пам’ять:

колись вiн належав особисто менi, а потiм надзвичайно дорогiй для мене людинi. Отже…

Втiм, часу на подальшi пояснення не було.

Загони швидко роздiлилися, поранений пiд наглядом одного зi своiх товаришiв i двох князiвських дружинникiв потихеньку поiхав у Вишнiвець, iншi ж пiд проводом молодого князя помчали в Рогатин.

Однак прояснити ситуацiю на мiсцi не вдалося. Картина татарського набiгу, що вимальовувалася по залишених слiдах, виглядала доволi дивовижно. По всьому виходило, що татари налетiли на свiтанку, пiдпалили сараi садиб на околицi, потiм декiлька хат. Для чого – вгадати неважко: хотiли викурити людей з палаючих будинкiв, щоб забрати ясир.

Тут усе ясно й зрозумiло, але!..

Але в тiм-то й рiч, що единим рогатинцем, зниклим пiсля набiгу, виявилася дiвчинка Любаша iз родини, що мешкала по сусiдству з Лiсовськими!!! Ще пiдстрелили жiнку з однорiчним хлоп’ям просто на порозi iхнього палаючого будинку. Вбили залишених князем дружинникiв i декiлькох чоловiкiв, якi намагалися наскочити на бусурман хто з голоблею, хто з вилами, хто з косою.