Кинджал проти шаблі

Окрiм того, татарська стрiла наздогнала знахарку Марту бiля самого входу в церкву Святого Духа, куди, мабуть, вона кинулась рятуватися пiсля пiдпалу садиби панотця…

І зрозумiло, найстрашнiшим вiдкриттям для молодого князя Івана стала загибель його обожнюваноi Олександруньки: обгорiле до невпiзнанностi тiло iз залишком стрiли у грудях знайшли майже бiля самого входу в батькiвський будинок, що згорiв ущент.

Але в тiм-то й заковика, що бiльше нiкого з рогатинцiв не вбили, у полон не погнали – хiба що канчуками на скаку стьобнули!!! Що за дивний наскок такий?!

Єдине, що зрозумiв Вишневецький: оскiльки нiкого з поранених або вбитих кримчакiв (судячи з деяких закривавлених речей, що залишились на снiгу, могли бути й такi!) у Рогатинi не залишилося, татари, мабуть, були всього лише жменькою розвiдникiв, що вирiшили пiти в дикий степ не впорожнi, а хоч iз якимсь ясиром! Розвiдники кримчакiв зараз, у розпал зими – це теж зрозумiло: рiки замерзли, по мiцному льоду можна нестися на конях галопом, великий набiг вчинити – мила справа… Отже, варто очiкувати потужного вторгнення!

Але якщо вони перебили залишених князем дружинникiв, що перешкодило клятим полонити бiльше бранцiв?! Невже нещасна Олександра зi своiм iграшковим кинджальчиком (який у неi, зважаючи на все побачене, вiдразу ж вiдiбрали) та жменька чоловiкiв, озброених чим пiд руку пiдвернулося?.

Хоча довго ламати голову над цiею загадкою було нiколи, тому що потрiбно було подбати про немовля. Хвала Боговi, його Іван знайшов цiлим i неушкодженим! Точнiше, спершу знайшовся геть схибнутий вiд горя панотець Гавриiл.

– Чу-у-у-ю!.. Чу-у-у-ю!.. Чу-у-у-ю!..

На всi питання навколишнiх i спроби розбурхати його старий не реагував зовсiм. Лише коли до нього пiдступив сам молодий князь, пiп зненацька заволав:

– Вогонь, вогонь!!! Пропала, пропала донечка, ой, пропала!.

Схоже, бiдолаха збожеволiв чи то вiд горя, чи вiд пияцтва (у вiвтарi храму знайшлася порожня сулiя з-пiд сивухи), чи то вiд усього разом. Побачивши настiльки безрадiсну картину, Вишневецький вiдчув, як серце в грудях ледь не обiрвалося вiд найчорнiших думок. На щастя, сумнi припущення не пiдтвердилися: виявляеться, його синочку дала притулок жалiслива молодиця – парафiянка церкви Святого Духа, що нагодувала й переповила княжича.