Кинджал проти шаблі

Тим часом стражники почали нову обережну спробу розняти жiнок, проте ошатно вдягнена рабиня гримнула на них настiльки люто, що вони миттю вiдскочили на доволi пристойну вiдстань.

– Ну що ж, панi, нехай буде по-вашому, – миролюбно пропхинькав пiдоспiлий на гвалт товстий евнух. – Дозвольте нам оглянути це падло, тодi ми визначимо, яку допомогу потрiбно надати тiй, у якiй ви угледiли казна-яку цiннiсть.

Однак рабиня нiзащо не бажала вiдпускати тiло, вона тiльки послабила обiйми. Пiдiйшов табiб[7 - Лiкар (тюрк.

).], гидливо оголив помираючiй жiнцi живiт, потiм оглянув спину, розкрив рот, провiв пальцями по зубах. В останню чергу оглянув рану на головi, довго морщився, кивав якимсь своiм думкам, однак зрештою наказав своiм людям перенести конаючу до фортецi, а сам попрямував до iнших груп бранцiв.

Отак Настуся (яка виявилась раптом Олександрою… так-так, саме Олександрою!.. нарештi справжне iм’я повернулося, i тепер вона спробуе не забути його – якщо тiльки залишиться живою) опинилася серед рабiв, вiдiбраних для постачання до султанського палацу.

Їi помили, переодягли, змастили обличчя й губи олiею, натерли чимось грузлим i пахучим рану на головi, зверху наклали чисту пов’язку. Пiсля цього помiстили в окрему клiтку, поклали на солому, причому зв’язувати руки тепер уже не стали. Тодi лише оглянути бранку прийшов евнух. Схвально зацокав язиком, мовив:

– Чьок гюзель![8 - Буквально: «Дуже красива», – коротше, красуня (тюрк.).]

Це були першi турецькi слова, якi вона зрозумiла без сторонньоi допомоги.

Отак бувае в життi: нiколи не знаеш наперед, звiдки до тебе прийде порятунок… Хоча чи порятунок?..

Тепер Олександра жила у своiй клiтцi, ранком i ввечерi одержувала по невеличкому коржику, удень – по маленькому кувшинчику води. Ошатна рабиня, що звалася Марисенькою, бiльше не з’являлася. Тодi навiщо тримати тут ii?! Не могли ж тюремники просто забути про неi… Та й, судячи з розмов на площi в день ii чудесного порятунку, ii вже купили як служницю для цiеi самоi Марисi!

А може, не купили?! Може, просто вирiшили не дати вмерти? Або ця сама Марися просто наказала оплатити ii лiкування й утримання… або це зробили новi господарi красунi Марисi!.

.

Бранка губилася в здогадах, але все ж таки поступово впевнилася: очевидно, чекають, коли вона набереться сил – швидше за все, перед новою далекою дорогою. Час тягнувся настiльки ж повiльно, як i одужання. Рана на головi була, здаеться, дуже серйозною, тому гоiлася нестерпно довго.