Кинджал проти шаблі

 – Заспокой iх, хлопчику, утихомир. Ти ж чоловiк, зрештою, а чоловiк повинен умiти втихомирювати жiнок.

– Простiше за борт божевiльну!..

– Нi, Акраме, навiть не думай про це.

– Але, пане, тодi давайте хоча б на деякий час пiднiмемо ii iз трюму на палубу! Може, iй стане краще? Або вона сама вистрибне за борт?! Або, може, помре швидше, еге ж?..

– Ну, от бачиш, ти трiшечки помiзкував i знайшов вихiд… – Купець так i розплився у посмiшцi. – Наказую закувати руду бестiю й пiдняти на палубу!

– Хазяiне, не варто заковувати: вона й без того ледь животiе; а раптом ii в море змие?! А ланцюги ж грошей коштують… За час плавання ця дзвiнкоголоса схуднула вдвiчi, ii цiна вiдповiдно впала, так що…

Айваз огледiв слугу презирливим поглядом з-пiд примружених повiк i подумав: «Все-таки ти хочеш ii позбутися, представивши все як нещасний випадок.

А раптом за борт змие… Але нiчого в тебе, дурника, не вийде! Не дозволю». Уголос же мовив:

– Замовкни, Акраме. Я не хочу втратити грошi, якi за руду бестiю все ще можна виручити.

Загалом, радiй: ти свого домiгся. Витягни дiвчисько iз трюму, але ненадовго. Нехай погрiеться на сонцi, подихае морським повiтрям – може, це поверне ii до життя.

– Я миттю, хазяiне!..

Слуга кинувся на палубу й наказав матросам пiдняти рудоволосу бранку на палубу. Коли це зробили, бестiя заспокоiлася, щось замурмотiла, спробувала перебирати ногами, але було очевидно, що сил у неi немае зовсiм. Бранку залишили на носi галери, уклавши на голi дошки, про всякий випадок прив’язали (щоб, усупереч палкому бажанню Акрама, не змило хвилею) i залишили вiдлежуватися.

Незабаром вона отямилася. Прохолодне морське повiтря приемно голубило шкiру обличчя, наповнювало легенi. На палубi iй полегшало, головний бiль майже зовсiм угамувався.

«Що ж зi мною таке? Що я тут роблю? І взагалi, хто я така?..» – запитувала себе бранка. Вона як i ранiше не пам’ятала нiчого з минулого життя. Тiльки раптом вiдчула, що жахливо хоче пити.

І ще вiдчула, що тут прохолодно… І чому так паморочиться в головi?! Чому земля хитаеться?! А що це плескотить зовсiм поруч?! І вiд чого повiтря таке сире, i чимось настiльки дивно пахне?! Майже як у загадковому мiсцi iз назвою… iз назвою… здаеться, Сиваш?!

Не розумiючи, що робить, Олександра щосили вигукнула:

– Води! Дайте пити!!!

– Ну от, хазяiне, чуете, як вона репетуе?! – схопився за голову слуга.