Кинджал проти шаблі

– Так-так, Акраме, дуже потужний i гарний голос! А який мелодiйний…

Айваз на якийсь час про щось мрiйливо замислився, коли ж слуга обережно торкнувся його руки – скоромовкою кинув:

– Ах, про що це я?.. Швидше, хлопчику, пiди до неi, дай iй пити i будь ввiчливим. Вона коштуе набагато бiльше, нiж я думав спочатку. Можливо навiть, вона найкоштовнiша з усiеi потолочi, що ми веземо нинi на продаж. На ось тобi…

І тут сталося неймовiрне: пошукавши у речах, хазяiн простягнув слузi висушеного гарбузика, до краiв наповненого живлющою вологою! Коли ж отетерiлий вiд такоi щедростi Акрам вийшов геть – кинув йому в спину:

– Ти говорив, що ii треба утопити?.

. Ич, розпорядник знайшовся! Та це ж не голос, це просто безцiнний скарб…

Схоже, на вiдмiну вiд слуги, хазяiн був зачарований голосом рудоволосоi бiсицi. Тим часом хлопчик прибiг до бранки, подав iй гарбузика з водою, попередив, звертаючись на ламаному русинському з деякою домiшкою турецьких слiв:

– Ти дурний дурень – нiчого немае пити, немае жерти… Дурень, хiба так не можна… можна?.

. Не можна так, не можна! Ось бардак[9 - Чашка, склянка (тюрк.).], пити обережно. Тепер ти поганий, зовсiм поганий, евет[10 - Так (тюрк.).]… Пити, жерти, Акрам слухати, хазяiн слухати, або туди… море! Тонути!.. Дурень.

Олександра взяла заповiтного гарбузика, зробила маленький ковток, потiм ще i ще. Яке блаженство!!! Вода була зовсiм не такою, як подавали в трюмi: та була затхлою й ледь солонуватою на смак, ця ж – чистою i свiжою.

– А поiсти даси? Я зовсiм зголоднiла i дуже змерзла…

– Акрам немае жерти, немае одягти.

Акрам спати внизу, у трюм на пiдлога. Але Акрам бачити трюм рогожа. Ти дурень, але ти мати рогожа, евет. І мати старий сухий корж також. Акрам немае жерти вчора корж, але ти сьогоднi жерти! Корж немае гьозлиме[11 - Млинцi з начинкою на кшталт налисника (тюрк.).], корж учора, корж старий, корж сухий, але ти жерти корж зараз. Акрам добрий, евет!

– Давай, маля, неси свiй коржик, i за рогожу дякую… Як по-вашому «дякую» буде?

– Тешакюр, – Акрам посмiхнувся вiд вуха до вуха.

Отже, вiн таки втихомирив цю руду бестiю! Отже, вiн – справжнiй чоловiк…

– Тешакюр! – повторила Олександра.

Хлопчик знову посмiхнувся й кивнув.

– Ти добре знаеш нашу мову. Звiдки?

– О-о-о! – Акрам вирячив очi й поважно надув щоки. – Хазяiн Акрам багато людин возити Стамбул сам володар правовiрних! Татарський купець поганоi… немае купець! Татарський купець – дурний дурень, бруд.