Кинджал проти шаблі

Хазяiн Акрам справжнiй великий-великий купець, о-о-о! Акрам допомагати хазяiн, Акрам багато людин говорити, Акрам багато iнший слово знати!

– А мене говорити по-вашому навчиш?

– Евет! – охоче кивнув хлопчик i кинувся за обiцяними дарунками. Незабаром бранка вже лежала на рогожi й гризла сухий корж. Сухарик був маленьким i трохи тхнув цвiллю, але в той момент здався iй надзвичайно смачним. Рогожка ж взагалi була м’якшою й теплiшою вiд пуховоi ковдри! Тодi вона накрилася ганчiркою, згорнулася по-котячому в клубок i миттево заснула.

І нiколи iй не спалося так добре…

День минав за днем. Спiлкуючися з купецьким слугою Акрамом, Олександра швидко освоювала турецьку мову. Щоденнi прогулянки з трюму на палубу галери зробили свою справу: бранка потихеньку одужувала.

Османська iмперiя, кiнець 1520 року.

Галера з «живим товаром» наближалася до Босфору. На скелястих пагорбах, серед маслинових гаiв i струнких кипарисiв лежала краiна, де Олександрi, як i iншим привезеним рабиням, доведеться жити в неволi.

Все тут чуже й ненависне – величнi мечетi з високими мiнаретами, прекраснi палаци з повiтряними, немовби ширяючими високо над землею вежами, iз зеленими квiтучими садами й чудовими фонтанами. І хто знае: може, для одних ця краiна навiки залишиться чужою, а для iнших колись перетвориться на другу батькiвщину?..

Оцiнивши сприятливий вплив свiжого повiтря на руду бестiю, Айваз розпорядився, щоб iнших рабинь також виводили з трюму, – зрозумiло, ненадовго й пiд наглядом матросiв. Однi рабинi з ненавистю, iншi з байдужнiстю, третi iз цiкавiстю вдивлялися в мальовничi береги чужини.

Про що вони думали?.. Бозна!

Нарештi корабель причалив до пристанi. За зеленню паркiв i садiв ховалося величезне заможне мiсто. Бiля причалу стояли також iншi кораблi… й, вiдверто кажучи, у порiвняннi з деякими з них галера Айваза виглядала бiльш нiж скромно. Невiльницi в супроводi охорони залишали трюм i сходили на берег.

На дубових лавах у два ряди по шестеро були прикутi галерники – голi по пояс, виснаженi, iз випираючими назовнi суглобами, запаленими од вiтру й сонця очима, глибокими незагойними фляками на плечах i спинах.

Ноги й руки стертi до кровi: ланцюги, кайдани й весла зробили свою справу… Побачивши рабинь, веслярi засвистiли, заулюлюкали, застогнали й навiть завили, але залiзний прут наглядача вiдразу пiшов гуляти по оголених спинах i плечах, праворуч i лiворуч роздаючи криваву платню за неналежнi прояви емоцiй.

Стогони луною прокотилися по пристанi.