Пустоцвiт

Коли мешканцi монастиря зiбралися на ранкову молитву, вiн оголосив братii й робiтникам, що до куховарки прибув нiмий зять – чоловiк сестри ii покiйноi, людина вiльна, не крiпак, а разом з тим немовля свое принiс, та бiля монастиря вовки голоднi на подорожан напали. Зятя вдалося врятувати, i поки вiн одужуватиме вiд нанесених хижаками ран, то житиме у отця Феодора – а там видно буде. Племiнника ж бере на виховання Гафiя, оскiльки мати його вiддала Боговi душу при пологах.

Ближче до обiду iз самого Санкт-Петербурга прибув поважний гонець.

Коли густо пропахлий кiнським потом лiтнiй вусатий козак злазив з коня, Никодим опинився до нього найближче i з цiкавiстю розглядав вояка. На питання гiнця: «Чи е в монастирi чужi й чи не траплялося чогось дивного за останню добу?» – послушник охоче зiбрався повiдати про нiчну подiю. Однак пiд грiзним поглядом «дохтура» миттю скис, скулився й ретирувався на кухню – ближче до Гафii, подалi вiд «грози монастиря».

Козак же подав отцевi Феодору грамоту зi звисаючою збоку темно-червоною царською печаткою.

Чернець шанобливо схилився, обережно приймаючи государеве послання. Всiм своiм видом зображував безтурботний спокiй, притаманний богоугодному закладу… хоча насправдi серце його трiпотiло. По-перше, тому що хвилювався, чи не пробовкнеться раптом хтось iз братii про нiчну подiю – Никодим, що втiк, примiром, мало не зробив цього! По-друге, побачивши приiжджого козака, вiн мимоволi згадав власне вiйськове минуле.

І по-трете…

По-трете, вiд столичних гiнцiв отець Феодор узагалi не чекав нiчого доброго. От запроторив його государ iмператор пiсля поранення в монастир, де й поговорити нема з ким! Сиди собi тут грибом до нового вищого розпорядження!.. Куди його запроторять пiсля цього монастиря – може, взагалi на край свiту?! Хоч би не чiпали вже… От Бог милосердний послав сюди немовля це – буде кому знання своi передати! Але якщо тепер прийшло повiдомлення про переведення на нове мiсце…

Тiльки б не це!!!

Втiм, усе обiйшлося: грамота всього лише повiдомляла про пiймання й майбутню публiчну страту декiлькох державних злочинцiв – i нiяких вимог… По тому гонець умчав геть.

Минуло пiвроку. Завдяки зусиллям отця Феодора й мiцностi органiзму, названий Миколою поляк вижив, але через отриманi в груди численнi колотi поранення дiйсно залишився нiмим. Травмована права рука його онiмiла, однак неборака навчився управлятись однiею лiвою.