Пустоцвiт

І побачивши написане на обличчi жiнки здивування, додав суворо:

– Якщо хто й пiдсобить йому з того свiту видертися, то хiба сам Миколай Чудотворець! Нехай вiн говорити не буде, та й ходити – теж навряд чи… А втiм, поживемо – побачимо. Несповiдимi шляхи Господнi. Тож бiжи-но за бражкою, i приступимося, благословившись. З Богом, Гафiе, з Богом…

Отець Феодор боровся за життя офiцера нiяк не менше двох годин. Увесь цей час жiнка курсувала зi своеi комiрки, де на лiжку мирно посапував карапуз, у сповнену дивними лiкарськими пахощами «лабораторiю».

Там за вказiвкою ченця рiзала ножем рядно, приносила пiдiгрiту воду, пiдкидала дров у грубку, поправляла гнiт на якийсь iз безлiчi свiчок, що опромiнювали дерев'яний стiл…

Нарештi виснажений «дохтур» накрив тiло чистим рядном i кульгаючи вiд утоми вийшов надвiр, жадiбно вдихнув повними грудьми морозне повiтря, у якому танцювали бiлi пухнастi снiжинки.

Куховарка пiшла за ним, не наважуючись нi про що розпитувати.

– Все, край… – вимовив зненацька чернець.

– Помер, чи що?! Ах ти ж!.. – сплеснула руками Гафiя й одразу замурмотiла: – Упокiй, Господи, душу раба Твого…

Але зупинившись, розгублено запитала:

– То Миколою його звати або просити, за кого Господь Сам знае?..

– Помер польський офiцер, – з фiлософiчним виглядом прорiк отець Феодор, – зате Микола народився.

І додав вагомо:

– Запам'ятай, Гафiе: сьогоднi, напередоднi дня Святого Миколая Чудотворця, епископа Мiрлiкiйського, народився опалювач Микола, зять твiй.

Нiмий вiд народження, грамотi не навчений. Зрозумiла?

– Ясна рiч, – жiнка все-таки не втримала задоволену посмiшку.

– Я не жартую, – отець Феодор суворо зсунув брови до перенiсся.

– Зять мiй Микола, нiмий вiд народження. Із племiнничком маленьким, – тепер уже серйозно повторила куховарка.

– От i добре, – кивнув «дохтур». – А тепер iди до себе й хоч трiшечки поспи, бо вже незабаром до заутренi вставати потрiбно.

У мене геть нога поранена розболiлася, то вже уявляю, як тобi нелегко в цю нiч довелося…

Гафiя пiшла до своеi комiрки. Перш нiж заснути, радiсно оглянула найкоштовнiше для свого самотнього життя надбання й подумала: «От i дав менi Бог дитинку на старiсть…»

Отець Феодор зробив, як обiцяв. Окремо поговорив з послушником Никодимом i з ченцями, якi виходили вночi до ворiт.