Пустоцвiт

Тож, незабаром замовкне…

Однак проти очiкування, Григорiй розходився ще гiрше:

– Пас би цей вошивець Олесько корiв сусiдських – були б грошi, жилося б краще всiм нам!!! А тепер що?! Це що таке, я тебе запитую?!

П'яниця гидливо тицьнув пальцем у бiк Кирилка, який намагався звестися на ноги:

– Нахлiбник!!! Ще одного дармоiда народила й радiеш, так?! Знаеш свою жiночу вдачу!.. І ледаря Олеська чорти вiднесли бозна-куди, i цей нетяма довго ще на ноги не зiпнеться, i дiвки нашi безприданницi – що з них узяти?! А менi годувати все це кодло – так?!

Оскiльки дружина нiяк не реагувала на образливi слова, Григорiй махнув рукою й пiшов до скринi, де колись зберiгався багатий посаг.

Бiля скринi саме й вовтузився Кирилко. Зi словами: «Пiшов геть, щеня!!!» – Григорiй ногою вiдкинув сина чи не в куток хати й спробував вiдкрити окуту залiзом кришку, щоб подивитися, чи не залишилося в скринi ще якихось речей, придатних для застави в шинку.

Вдарившись об стiнку спиною, маленький Кирилко гiрко заплакав.

І тут сталося щось несподiване. Вiчно мовчазна Наталя раптом люто заволала:

– А ну не смiй дитятко кривдити!!! – озброiлася качалкою й кинулась на сторопiлого чоловiка. З обличчям, спотвореним моторошною гримасою, розпатланим волоссям вона нагадувала розлючену вiдьму.

Нiчого подiбного Григорiй не очiкував. Був вiн широкоплечий, набагато вищий i бiльший за дружину, неймовiрно пузатий, з величезними ручиськами, Наталя ж навпаки – була маленькою й худорлявою.

Сили були явно нерiвнi… Однак вiд божевiльного напору завжди слухняноi дружини чоловiк вiдступив назад – i!..

І раптом ноги його пiдломилися, i вiн звалився на пiдлогу. Бiльш того, упавши… зненацька заплакав!

– Григорiю?..

Наталя опустила качалку, занесену для хвацького удару. Вона не розумiла, що вiдбуваеться.

– Грицю!..

Чоловiк сидiв на пiдлозi з почервонiлою мармизою, з його вирячених очей котилися сльози.

Однак на вiдмiну вiд Кирилка, плакав вiн зовсiм беззвучно.

– Гришуню, що з тобою?!

Вiдкинувши непотрiбну бiльше качалку, наполохана Наталя схилилася над чоловiком. Як згодом з'ясувалося, Григорiя трафив шляк. Пiсля цього вiн прожив ще рiк, але вже бiльше не вимовив жодного слова… та що там – навiть мiзинцем не мiг поворухнути!..

Пiсля смертi чоловiка заповзятлива Розумиха завела корчму, завдяки чому родина нарештi вибилася з убогостi.