Пустоцвiт

Корчма ii славилася не тiльки в Лемiшi, але й далеко за межами хутора, а горiлка, що колись убила ii чоловiка, почала приносити надзвичайний прибуток. Дiти в усьому допомагали матерi, росли дружно, не сварилися.

Кирилко все життя доношував одежу, що лишалася вiд старших. Латка на латцi, нi новоi сорочки, анi тим паче новоi обувки йому нiколи не перепадало.

Старанно пас худобу. Був слухняним.

Як i Олексiй, спiвав у церковному хорi, хоча нi силою, нi красою голосу, анi стараннiстю до брата не дотягував.

У школу до дячка ходив справно – щоправда, зiрок з неба не знiмав. На вiдмiну вiд Олексiя, грамотою не захоплювався, втiм, почерк мав гарний. Тому вся околиця приходила до Розумихиноi корчми з проханням написати листа або справити якийсь важливий папiр.

Також Кирилко обожнював чудовi пироги, якi мати пекла по великих святах.

А найбiльше мрiяв вибудувати новий будинок, великий i гарний. Не хату, а саме кам'яницю, що колись побачив на картинцi. Й неодмiнно сад посадити з деревами вишневими та яблуневими, i щоб багато квiтiв було навколо.

Ох, i заживуть у цьому будинку вони з дружиною на славу, а рештi на заздрiсть!!! Ясна рiч, дружина у нього буде найвродливiшою, найдобрiшою та до того ж найлагiднiшою. Дитяток народить йому – не порахувати… І неодмiнно стане зранку чоловiковi пироги свiжоспеченi подавати…

От про що мрiяв бiдолашний пастушок.

* * *

Наталя верталася iз Санкт-Петербурга, поринувши у важкi роздуми.

Хатку похилену неодмiнно треба вiдбудувати.

Для сiмейства старшого сина Данилка, тепер уже померлого, зробити б щось корисне потрiбно – втiм, за його вдову Олексiй обiцяв поклопотатися…

Для вiддалених родичiв, якi нiяк у люди вибитися не можуть, треба в Олеська посад попросити.

Дочкам би вибрати наречених якнайбагатших i якнайшляхетнiших. Голотi вiдмовити, причому рiшучо: не рiвнi вони тепер нiкому нi в Лемiшi, анi в його найближчих околицях!.

А от Кирилко!.. Так, iз вихованням молодшенького можуть виникнути проблеми.

Втiм, дорога додому виявилася для староi Розумихи складною, тож вiд тяжких думок доводилося постiйно вiдволiкатися. Найчастiше пригадувалися чомусь останнi днi, проведенi разом з Олексiем. Вiн дав матусi грошей на дорогу, ще хотiв приставити охорону й численний почет, однак Наталя категорично вiдхилила цю пропозицiю:

– Шлях неблизький, Олесю.