Пустоцвiт

Раптом на мене розбiйники нападуть?

– То я ж для того вам охорону й надаю, щоб лиходiiв вiджахнути, – намагався пояснити турботливий син.

– Е-е-е нi, синку! Розбiйники саме й можуть напасти через те, що охорона зi мною буде, – посмiхнулася великодосвiдчена практична жiнка. – От без охорони вони, мабуть, моiм добро погребують… До того ж людей i годувати, i напувати, i розквартировувати потрiбно буде. І потiм, раптом хтось бовкне чого зайвого пiд час зупинки?..

– Мамо, я ж вам грошей даю на дорогу, щоб ви охорону могли годувати-напувати, нi про що не пiклуватися…

– Грошi, синку, давай хоч зараз.

Грошi – вони завжди згодяться… А от охорона все-таки не потрiбна, без неi i спокiйнiше, i звичнiше. І екiпаж скромнiший давай, тому що який ти менi показував, занадто вже помiтний. Не потрiбно отак видiлятися…

– Так немае в нас бiльш скромних, мамо! Тi, що я вам показував – вони от i е самi скромнi. До речi, ви iх не повертайте, собi залишiть. І ще слуг вiзьмiть для супроводу: у дорозi допоможуть, подадуть, принесуть.

– Слуг?! – не на жарт перелякалася Наталя. – Нi, Олесю, слуги менi взагалi не потрiбнi: не звикла я до того, щоб хтось менi прислужував. Нехай слуги тут у вас залишаються. Вам вони потрiбнiшi, а менi така розкiш нi до чого.

– Але матусю, а якщо ви сукню зняти захочете?! Нинi мода така, що самi ви з усiма цими гачечками та застiбками нiяк не впораетесь.

– Звiдки це тобi про гачечки-застiбки вiдомо? – пiдозрiло спитала Наталя.

Олексiй мовчав, тому виникла не надто приемна пауза. Втiм, на вiдповiдi мати не наполягала…

– Сукню зняти, кажеш? Для цього одного дiвчиська вистачить. От i вибери менi, Олесю, дiвчисько якнайспритнiше.

– Тодi бери Марисю, – з цими словами Олексiй пiдштовхнув до матерi струнке гарненьке дiвчатко, – ото вона i моторна.

Мати оцiнюючи подивилася на служницю, вибагливо спитала:

– Тобi рокiв скiльки?

– П'ятнадцятий буде, – вiдповiла Марися й одразу ж засоромилася.

– Добре, нехай iде вона, – погодилася Наталя.

Ще Олексiй видiлив чотирьох вiзникiв, старшим з яких був Степан, та гарненького лакея Мишаню. Той щосили намагався сподобатись новiй господинi, послужливо кланявся, галантно подавав ручку. Свою оксамитову лiврею тримав в iдеальному порядку.

Пiсля затвердження складу обслуги, раннiм ранком чотири екiпажi з подарунками (три з яких незабаром змiнилися звичайними возами – але про це окремо) вiдбули в Украйну.