Пустоцвiт

Наталя Розумиха виявилась добрим органiзатором: вона встигала й за обозом стежити, i хату для ночiвлi приглянути, i за постiй поторгуватися.

– Агов, корчмарю, кiмнати в тебе е? – отак зазвичай починалися «перемовини».

– Кiмнати е, та не для тебе, тiтко!

– А це чому ж?!

– Бо дорого коштують, тобi не по кишенi будуть…

– А ти кишеню мою не чiпай – не твоя, мабуть.

– То що, хочеш сказати, зумiеш заплатити?

– Зважаючи на те, що запропонуеш… Головне, скажи, як у тебе там щодо клопiв? Бо минулого разу просто порятунку не було…

– Немае в мене, тiтко, нi клопiв, анi навiть тарганiв.

Дружина всю цю капость давно вже зiллям перевела всiляким.

– А не брешеш?

– От тобi хрест!.. Й окрiм того, ми ж на лiжку тобi постелемо, а не на пiдлозi.

– Точно не на пiдлозi? Не обдуриш?

– На лiжку, тiтко, на лiжку! Тому кiмнати й дорогi, що на лiжку спатимеш.

– А люди моi як же?

– Й людей твоiх приймемо, тiтко… Ну то що, лишаешся або геть поiдеш iнший нiчлiг шукати?

– То скiльки ж ти хочеш за нiчлiг для мене й моiх людей?.

.

Далi вiдбувався безпосереднiй торг, причому обидвi сторони лютували, немов розлюченi кобелi, що гризуться за лiдерство в собачiй зграi. При цьому Наталя зазвичай нагороджувала корчмаря титулами «самовдоволений кровожер», «жадiбний скнара» й iншими подiбними епiтетами. Господар же вiдповiдав званнями на кшталт «божевiльноi баби».

Ясна рiч, мати фаворита самоi государинi могла б без особливих клопотiв заплатити навiть утричi бiльше проти суми, заявленоi корчмарем на самому початку торгу.

Але рiч була в самому принципi – збити цiну будь-що! Тож любительку поторгуватися до запаморочення довго ще згадували на шляху ii проiзду з Санкт-Петербурга до безвiсного украiнського хутiрця Лемiша.

– Гаразд, залишаюся, щоб тобi, проклятущому, луснути вiд жадiбностi!!! – нарештi волала Розумиха, коли «торгашi» сходилися приблизно на середнiй цифрi. – Але коней моiх ти в стайню постав, напоi i нагодуй як треба.

Зрозумiв?!

– Куди я твоiх поставлю, коли в стайнi вже моi стоять?! – парирував корчмар.

– А менi плювати на твоiх коней! Хоч провалися ти разом з ними просто зараз, а менi ще додому iхати й iхати!.. Тож своiх конячок ти зi стайнi виведи, а моiх, стомлених, туди постав. Мало що вночi трапиться, а менi на ранок свiжi та вiдпочилi конi потрiбнi…

– Та що з ними станеться за нiч?..