Пустоцвiт

– Нi, так не пiде! Або я iду далi, або…

І тут Наталя, попередньо вiдвернувшись, витягала звiдкись зi складок одягу шкiряний мiшечок i починала демонстративно перераховувати не якiсь мiдяки, а справжнi срiбнi монети. Вiд чого в корчмаря ледь не вiдвалювалася нижня щелепа, а очi починали сяяти неймовiрною жадобою. Бо вiн розумiв, що явно продешевив у торгах за постiй… З iншого ж боку, заради заволодiння такими монетами сiромаха був готовий зробити все, що хоче ця неймовiрно дивна баба.

– Добре, хай буде по-твоему, став своiх коней, куди хочеш, а моi одну нiчку й надворi якось переночують.

– Оце вже краще… – посмiхалася хитра Розумиха. – Тож дивись, кiмнату вiдведи менi якнайбiльшу: адже туди весь вантаж з возiв треба перенести.

– Чи ти з глузду з'iхала, баба недоумкувата?! – обурювався корчмар. – Ач яка цаца – вантаж!.. Вози взагалi можна не розвантажувати, а якщо вже й знiмати вантаж – то просто в сарай. Що там у тебе навантажене, до речi?

– А оце не твоя справа! Сказала в хату все занести – отже, знесемо в хату.

Або негайно iду.

– Тьху ти, баба навiжена!!!

– Навiжена, зате плачу тобi срiблом! Тож бери грошi та й виконуй, що наказують.

І вантаж несли в найпросторiшу кiмнату корчми. За допомогою вiрноi Марисi Наталя переглядала скринi, перетрушувала бiлизну. Перераховувала, перекладала, провiтрювала. Заразом перевiряла, чи не забруднилися якiсь речi. А на свiтанку весь вантаж знов перетягували на вози пiд усевидючим оком Розумихи.

От уже й третiй тиждень подорожi сплив.

Обоз прибув на черговий постоялий двiр. Вiзники пiд наглядом Степана справно виконували службу: конi були ситi, напоенi, екiпаж й вози перевiренi, колеса змащенi. Марися була моторна й, всупереч таемним побоюванням Наталi, ненав'язлива, та й взагалi майже непомiтна.

Тiльки з Мишанею постiйно щось ставалося. Попервах лакей усе намагався байдикувати. Ще б пак: адже виiхали вони з Петербурга в чотирьох добрих каретах, але на першому ж постоялому дворi охайна свiтська панi зненацька перетворилась на звичайнiсiньку сiльську бабу! До того ж усi подарунки iз трьох скромних екiпажiв ця божевiльна велiла перевантажити у звичайнi полотнянi лантухи i перевалити на тривiальнi вози, а звiльненi екiпажi розпорядилась вiдiслати назад до Петербурга разом iз вимуштруваними вiзниками, найнявши натомiсть якихось брутальних мужикiв… Добре хоч Степана залишила за ними наглядати!.

.

Всi цi трансформацii просто не вкладалися в головi у Мишанi.