Пустоцвiт

Ураженi люди валилися на колiна, немов пiдкошенi, перед високою гостею.

Дочки Розумихи, якi вискочили з усiма, заклякли вiд розгубленостi, не знаючи, що й сказати: адже очiкували побачити матiр рiдну – а тут сама государиня iмператриця!..

Чи до зiпсованих туфельок тут було?!

Один лише Кирилко кинувся до ошатноi панi з лементом:

– Матiнка приiхала!!!

І сталося диво: поважна панi розкрила перед Кирилком обiйми й мило посмiхнулася.

– Мамо, я й не знав, що ви можете бути такою красунею.

Тут i в iнших хуторян немовби полуда з очей спала, i всi побачили, що поважна панi – це зовсiм нiяка не iмператриця, а Наталя Розумиха, тiльки виряджена по-царськи. Отакоi!..

Тепер i дочки кинулися до матерi.

– Ой, мамо, ми на вас теж чекали, тому й пiдiйти не насмiлювались, – намагалися невдало виправдатись вони.

– А що це тут таке? Хто це понаiхав? – довiдувалася Наталя, коротко й трохи зневажливо кивнувши вбiк збудженоi полохливоi юрби.

– Так це ж нашi родичi довiдалися, що ти iз самого Санкт-Петербурга вертаешся, от i приiхали засвiдчити тобi свою повагу!..

– Ну, якщо приiхали… – Розумиха оглянула юрбу. – Що ж, давайте вiдзначимо мiй приiзд, як заведено по нашому, християнському звичаю…. Влаштуемо справжнiй бенкет на честь мого синочка Олеся. Нехай люди знають, що вiщi сни Наталi Розумихи збуваються!.. Недарма ж я говорила, що Олесько… Що вiн у мене особливий – от!.

Тут голос Наталi здригнувся, вона зненацька для всiх виштовхнула наперед засмученого молодшого синка й проголосила:

– Та й Кирилко теж висот небувалих досягне. А хто не вiрить…

Розумиха спiдлоба пильно оглянула юрбу родичiв i просто витрiщак: нiхто й не намагався заперечувати або протестувати! Це добре, так i мае бути вiдтепер… Тiльки один Кирилко, босоногий, у рваних штанятах i латанiй-перелатанiй сорочцi, переминався з ноги на ногу й благально дивився на матiр.

– Нема чого соромитися, синку! – пiдбадьорила його Наталя. – Це зараз ти пастушок, а завтра, дивись, паном зробишся заможним, вигiдно одруженим…

Втiм, Кирилко, здаеться, вiдмовлявся вiрити, що мати отак запросто вгадала найпотаемнiшi його мрii. І щоб не затягувати двозначну паузу, Розумиха звернулася до багатоликоi юрби:

– Що ж, гостi дорогi, сьогоднi ввечерi ласкаво просимо на прийом! Усiх запрошую, всi погуляемо!..