Пустоцвiт

Йому надзвичайно хотiлося довiдатись, ким все ж таки був його iменитий предок?! До того ж, втiлення мрii про керiвництво Академiею наук уявлялося таким близьким…

Обер-егермейстер же пропонував, поза сумнiвом, вигiдну угоду: в результатi Григорiй уже зараз мав одержати чималi грошi, виконання мрii в майбутньому, але головне – високе заступництво фаворита самоi iмператрицi!

Що ж обрати: журавля в небi або синицю в жменi?!

– Наважуйтесь, Григорiю Миколайовичу, наважуйтесь, – пiдбадьорив його Розум.

 – Або зараз, або нiколи! Ви допоможете менi, я допоможу вам. Або можете нiчого не робити, залишимо все як е – але тодi самi розбирайтеся з труднощами, якi, гарантую, у вас неодмiнно виникнуть. Тож як, домовились?

Усе ще продовжуючи вагатися, ад'юнкт зненацька згадав розмову з Ломоносовим. Якось у розпал гулянки пiдпитий рудознавець повiдав Теплову по секрету, що в 1736 роцi його вигнали утришиi з Московськоi академii наук лише тiльки за те, що намалювавши родовiд своеi рiдноi тiтки, Михайло Васильович заiкнувся було i про свое дворянське походження.

Якби не вчасно отримана вiд Феофана Прокоповича допомога, нiколи б бiльше Ломоносов не займався наукою, милою його серцю й корисною розуму…

Щоправда, то було всього лише хмiльне марення…

Хоча як знати, як знати…

І Теплов нарештi зважився:

– Що ж, домовились!

– Так-то краще, люб'язний мiй Григорiю Миколайовичу.

Ад'юнкт пiшов у сусiдню кiмнату, винiс звiдти грамоту й уламок шпаги.

Тiльки от золотий натiльний хрестик вирiшив залишити собi, як дорогу серцю пам'ятку.

Розум же взяв уламок шпаги[2 - Вiдновлена (з новим клинком), ця шпага стане колись фамiльною релiквiею роду Розумовських.], повертiв у руках, вiдклав. Потiм перейшов до щедро просоченоi кров'ю грамоти, з усiею можливою уважнiстю вивчив постраждалий запис. Похитав головою: так, важко буде щось довести.

Хоча в нього е те, чого немае в Теплова: прихильнiсть Їi Імператорськоi Величностi.

І як необхiдний додаток – необмеженi кошти. А головне – зв'язки! Тож спробувати треба неодмiнно.

Потиснувши на прощання руку вкрай засмученому ад'юнктовi (почуття якого вiн прекрасно розумiв), обер-егермейстер скочив у карету, крикнув вiзниковi: «Пiшов!» – i захлопнув дверцята. Коли екiпаж зiрвався з мiсця, у грудях в Теплова щось кевкнуло, вiн побiг слiдом за каретою, але одразу зупинився.