Пустоцвiт

– Наснилося?! Привидiлося?! – гаркнув чернець, перекриваючи свист вiтру.

– Нi, здаеться, нi…

– Нi?!

– Так…

– Ну, то так чи нi?!

Никодим розгублено мовчав, тiльки очi замружив, чекаючи потиличника.

– А якщо нi так, анi нi, навiщо ж репетувати?

Удару все не було, тож Никодим ризикнув вiдкрити лiве око й обережно промурмотiв:

– Я це… я чув… як це… як щось там, за воротами…

– Щось там та десь!.. – передражнив послушника отець Феодор.

– Ой, годi тобi хлопця сварити, здорованю! – втрутилася нарештi Гафiя.

 – Дай йому хоч слово спокiйно мовити. Не бачиш, вiн зi сну перелякався, а при тобi взагалi…

– Так хто ж його… – презирливо посмiхнувся отець Феодор.

Але в цей час за воротами знову хтось завозився, потiм пролунало шипiння з дивним присвистом i нарештi – слабкий писк новонародженого кошеняти.

– От, я ж казав!.. – гугняво завив Никодим i слiдом за тим зашепотiв м'ясистими, майже безкровними губами: – Помилуй мя, Господи, i Царице Небесна вiд гнiву захисти…

Втiм, добурмотiти молитву так i не встиг: за воротами в черговий раз засичало, потiм хтось дряпнув по хвiртцi, на довершення знов пискнуло кошеня.

Послушник охнув i повалився у снiг.

– Тьху ти, дурило! – мовив отець Феодор. Гафiя подивилася на нього з докором i перехрестилася: мовляв, отямся, у святiй обителi перебуваемо. На щастя, у цей момент до ворiт пiдбiгли ще трое або четверо ченцiв.

– Прокинулися нарештi, тiльки по смерть вас посилати! – мугикнув «дохтур» i розпорядився: – Вiдтягнiть цього дурня в його сторожку.

Гафiе, приведи його до тями. І хтось один – за мною, потихеньку…

Мовчки перехрестившись, отець Феодор вiдкрив хвiртку, ступнув уперед… i ледь не спiткнувся об розпростерте на снiгу тiло!

– Отакоi!.. – мовив чернець позаду нього.

– Ой, який цiкавий у нього мундир! – мовила куховарка, яка чомусь не пiшла в сторожку пiклуватися про непритомного Никодима.

– Нiчого цiкавого: мундир як мундир, тiльки польський.

– Польський?! – здивувалася жiнка.

– Еге ж. Одне не втямлю одразу, офiцер вiн або всього лише унтер-офiцер, зi спини не видно… – отець Феодор на мить замислився, але раптом спитав рiзко: – А ти чого не в сторожцi, Гафiе? Я ж наказав тобi…

– А як же дитятко? – мовила куховарка.

– Дитятко?! Яке ще дитятко? – тепер настала черга ченцiв дивуватися.

– Несповiдимi справи твоi, Господи!.. – зiтхнула жiнка й перехрестилася. – Хiба ж ви не чули дитячого плачу?

– Якого такого плачу?..

– А-а-а, що з вами!..