Пустоцвiт

Тому минулого лiта сюди й надiслали не тiльки теслярiв, мулярiв й iнших майстрiв, але також монаха-лiкаря.

Отець Феодор знав кiлька мов, збирав рiзнi цiлющi трави й власноруч готував з них усiлякi зiлля. У новому кам'яному корпусi, ще не повнiстю добудованому, йому одразу ж вiдвели цiлих шiсть кiмнат – за розумiнням братii, небачена розкiш! Але оскiльки отця Феодора поселили тут за особистим розпорядженням государя, хто б ризикнув iз цього приводу хоч би слово мовити?!

Двi найбiльшi кiмнати настiльки розкiшного житла ледь умiстили велику особисту бiблiотеку отця Феодора.

Було тут i просторе примiщення з усiлякими шафами й полицями. А широчезний стiл, розташований у центрi й заставлений тендiтним скляним посудом, господар iменував дивно, на закордонний манер – «лабораторiею». Отець Феодор зачинявся там i безперервно щось вивчав, а наприкiнцi кожного мiсяця вiдсилав iмператоровi зi спецiальним нарочним звiти в Санкт-Петербург.

Лiкував вiн досить вдало – в основному трав'яними зiллями й молитвами, а також вправляв вивихи, накладав шини й робив багато чого ще, про що братiя навiть не знала… хоча, можливо, потихеньку здогадувалася.

Був отець Феодор нетовариським, навiть потайливим i грубим, у розмовах нерiдко проявляв рiзкiсть, тому що терпiти не мiг «тупих людиськ».

Чи не бiльше вiд усiх iнших грiзний чернець не любив саме Никодима – тому куховарка й намагалася втихомирити послушника: знала, що за здiйняту без особливоi потреби нiчну тривогу хлопцевi перепаде.

«Дохтура» бiдолашний послушник боявся панiчно, тому в його присутностi просто вiд переляку робив безмiрнi дурницi, за що заробляв важкi стусани.

От i зараз своiми криками Никодим ледве не пiдняв на ноги весь монастир – а з чого?! Отець Феодор дуже розлютився на послушника й, немов батогом по спинi, уперiщив владним окриком:

– Ци-и-ить!!!

Никодим миттю припинив репетувати. Отець Феодор оглянув послушника вдоволеним поглядом вiд голови до нiг. Імовiрно, так само легендарний Пiгмалiон оглядав мармурову Галатею, яка щойно вийшла з-пiд його рiзця, усе ще нерухому, але готову ожити за першим побажанням свого творця.

За одним цим поглядом у ченцi можна було розпiзнати природженого експериментатора… яким вiн, власне, й був.

– Ну, що тут сталося? – суворо запитав отець Феодор.

– На… наснилося… – промурмотiв нещасний Никодим, у якого вiд ще неотриманого, але вже уявленого ляпасу заздалегiдь розколювалась потилиця.