Пустоцвiт

Зрозумiло, за всiма правилами Гафiю мали негайно видалити з мiсця добровiльного усамiтнення чоловiкiв, однак на згадку про заслуги покiйного пiчника отець-настоятель не зважився вигнати вдову свiт за очi.

Бездiтна куховарка мала рокiв сорок й вирiзнялася природною красою. Сiроока, огрядна, рум'яна, вона виглядала молодше свого вiку. Втiм, у монастирi Гафiя зажила слави особи сором'язливоi й богобоязкоi. Практично з ранку до ночi порпалась то на кухнi, то на господарському дворi й на очi нiкому не потрапляла.

Поступово роботяща жiнка зрiднилася з обителлю: готувала iжу, обпирала, обшивала, вивiльняючи братii якнайбiльше часу для молитов i богоугодних справ.

Окрiм того, тримала на господарському дворi з десяток курей i загальну улюбленицю – козу Машку.

Архiмандрит Феодосiй обожнював випити зранку глечик парного козячого молочка, тож навiть вiдчував до Гафii щось на кшталт симпатii. Втiм, у цьому вiн не зiзнався б нiкому, навiть собi самому: нездоровi думки могли обернутися брудними плiтками, а втрачати насиджене мiсце настоятеля Олександро-Невського монастиря (до речi, що мав усi перспективи в недалекому майбутньому вдостоiтися високого статусу лаври) через чиiсь необгрунтованi здогади аж нiяк не хотiлося…

Отже, першою на крики Никодима вибiгла саме куховарка.

– Що таке, що трапилось? – забурмотiла вона заклопотано. Послушник залепетав щось нескладне, при цьому час вiд часу жалiбно скрикуючи. Гафiя нiчогiсiнько не зрозумiла, вона лише бачила, що хлопець не тямить себе вiд переляку. Тому, щоб заспокоiти його, додала вже тихiше:

– Тiльки не кричи, дорогенький.

Не кричи, бо ще отець Феодор…

І як у воду дивилася! Бо одразу ж пiсля сказаного бiля входу в новий (кам'яний) житловий корпус з'явилася по-ведмежому величезна, кремезна постать «грози монастиря».

Отець Феодор, що за вiдсутностi архiмандрита займав статус старшого, куховарцi явно симпатизував, тому що для полегшення кухонноi працi навiть виписував зi столицi всiлякi дивовижнi речi й екзотичнi рослини на кшталт заморського дива – картоплi.

За щиросердi турботи жiнка нерiдко балувала дбайливця дивовижними пирiжками з капустою й iншими кулiнарними шедеврами.

Але загалом вдача в отця Феодора (як у колишнього вояка) була крутенькою. А як особистiсть – то була суцiльна загадка. В Олександро-Невський монастир його призначив особисто iмператор Петро Олексiйович у якостi «дохтура», оскiльки мрiяв створити при обителi притулок зi шпиталем для iнвалiдiв Пiвнiчноi вiйни й душевнохворих.