Шалені шахи

Тварини дико заревiли й рвонули з мiсця вперед, не розбираючи дороги. Вiзок полетiв, як пiдхоплена вiтром пiр’iнка.

За поворотом на втiкачiв чекали новi вершники. Дмитро Федорович схопив i жбурнув на брукiвку великий глечик з олiею, на мiсцi падiння розлилася величезна слизька калюжа. Це на якийсь час затримало погоню, бо вершники попереду разом з кiньми вже борсалися в олiйнiй калюжi, намагаючись пiдвестися.

Поки Анджей пiдганяв переляканих тварин, поперемiнно поколюючи iх загостреним з одного кiнця кiлком, знайденим у возi, князь скидав на дорогу вантаж – ящики, глечики, кошики.

Втiм, вершники-переслiдувачi з’iхали на узбiччя i продовжували гонитву, рухаючись уздовж пришляхових канав. До того ж, число вершникiв постiйно зростало. А оскiльки навiть найдужчi воли нiколи не переженуть довгоногих коней, лишалося сподiватись хiба що на витривалiсть запряжених у вiз тварин.

Раптом один з переслiдувачiв вирвався наперед, розкручуючи над головою аркан i явно нацiлюючись на Анджея. Недовго думаючи, козак стьобнув супротивника довгим батогом по обличчю.

Голосно скрикнувши, вершник ледь не звалився з коня й вiдстав.

Анджей знов заходився нахльостувати волiв. Вiз торохтiв з усiею можливою швидкiстю, пiдскакуючи на вибоях i випадкових камiнцях, але кiннi переслiдувачi неминуче наздоганяли втiкачiв. От уже новий ворог розкручуе над головою аркан. Пам’ятаючи про сумну долю товариша, вiн тримався подалi вiд батога Анджея…

Петля просвистiла у повiтрi й захлеснула шию охоронця. Обличчя переслiдувача перекосилося вiд торжествуючоi усмiшки, але радiти довелося недовго: вiн не врахував неймовiрноi сили козака.

Продовжуючи управляти вiзком, той вiльною рукою перехопив мотузку, що оповила шию, й висмикнув вершника iз сiдла, немов рибку зi ставка! Плюхнувшись у дорожнiй бруд на повному скаку, невдаха-переслiдувач завив вiд болю i якийсь час волочився за возом, поки, нарештi не здогадався випустити кiнець аркана з рук. Охоронець же швидко звiльнився вiд удавки й продовжував пiдганяти волiв.

Гуркiтливий вiз перевалив через черговий пагорб, проминув роздорiжжя. Анджей не знав дороги, вiн просто гнав навмання, покладаючись лише на вищу милiсть. Люди Зборовського не вiдставали. Князь Сангушко вже скинув пiд ноги переслiдувачам усе, що можна було скинути, i тепер просто сидiв на дошках, занурившись у вiдчай. Та й утомленi, не призначенi для шаленоi гонитви воли поступово сповiльнювали темп…

Порiвнявшися з возом, двое переслiдувачiв застрибнули в нього.