Шалені шахи

Пiд час трагiчного полювання на молоде подружжя вiн боровся плiч-о-плiч зi своiм паном i загинув в околицях далекого богемського села Лиски-над-Лабою. Дiвчина сумувала над своею розбитою долею, i щоб якось вгамувати сердечний бiль, ревно служила молодiй вдовицi та ii немовлятi.

Марися була незвичайно схожою на покiйного князя Дмитра Федоровича: тi ж очi, нiс, губи, той же погляд… хiба що обличчя бiльш округле й нiжне – жiноче! Про причини такоi схожостi можна було б запитати старого князя Сангушка – Федора Івановича, та тiльки його душа давно вже переселилася в iнший свiт… Загалом, важливо те, що Марися надзвичайно нагадувала обличчям загиблого Дмитра Федоровича, а тому ii надзвичайно цiнувала хвороблива Гальшка.

І Марися любила молоду княгиню, немовби рiдну сестру, а вiд немовляти просто вiдiрватися не могла.

Однак Беат цi нюанси мало цiкавили: вона замислила позбутися усiх зайвих, у тому числi й Марисi. Для початку Беат замiнила годувальницю онучка Таiсю, потiм приставила до нього нову няньку, виписану з далекого села, Юстисю ж вiдправила в Дубно до князя Василя Костянтиновича.

А вже потiм узялася й за Марисю.

Для початку завантажила ii роботою, тому день за днем дiвчина виконувала численнi примхи й забаганки княгинi Беат, а вночi доглядала за княгинею Оленою й малям. Втiм, Марися не скаржилася, навпаки, дуже старалася. Беат зрозумiла, що виснажливою працею дiвчину не зломити, й вирiшила дiяти хитрiстю.

– Марисю, дорогенька, – одного разу почала Беат, – бачу, наскiльки самовiддано доглядаеш ти за моею дочкою й онуком.

Але ж ти вкрай виснажена! Поiдь до твоеi тiтки Софii, вiдпочинь i проспися…

– Дякую за турботу, княгине, – щиро посмiхнулася дiвчина, – я обов’язково вiдвiдаю тiточку, тiльки-но княгинi Оленi стане краще.

В душi Беат розлютилася, але виду не подала, а лише пiшла у своi покоi, гримнувши дверима.

Летiли днi, Гальшку мучила лихоманка. Вона приходила до тями лише на короткий час, потiм жар повертався, вона знову металася в лiжку в забуттi, кликала чоловiка, бурмотiла щось про синочка.

Марися доглядала за княгинею й тихо плакала вiд жалостi до господинi.

Тим часом князь Василь Костянтинович нагадав Беат короткою записочкою, що настав час влаштувати долю юного княжича. Беат зрозумiла, що iй самiй доведеться зайнятися онуком. На князя ж розраховувати не варто… Трохи подумавши, вона викликала до себе садiвника й довго говорила з ним наодинцi. Всю наступну нiч не заплющила очей, обмiрковуючи кожну деталь.