Зона досяжності

 – Ну, куди ти здаеш, помилко природи, дурепо набита! Чи очi повилазили? Чи забула, як назад дивитися, коли дупою своею назад сунеш? Тями не вистачае? А за сало права купити вистачило?

– Я, як здавати почала, вас тут не було, – похмуро спробувала виправдатися Лариса.

– Мене?! Не було?! Ну, так, звiсно, в мене ж гвинтокрил! Я ж з неба спустився! Я що на Карлсона схожий, хвойдо собачача? – шморгнув своею чисто карлсонiвською носюрою чоловiчок. – Ну, твою розтуди, точно за сало права купила!

Саме останне зауваження, повторене вже вдруге, а не образливi тупезнi прiзвиська, викликали в Лариси хвилю обурення.

Адже водила вона усе, що мало колеса, ще з доiсторичних часiв глибокоi дiвочоi цноти. Їй права як нагороду за водiйське довголiття давати б мали! З грошовою премiею разом. А тут!..

– Чого галасуете? – скривилася презирливо, обходячи власну машину й дивлячись на ледь прим’ятий заднiй бампер. – Горлаете чого? – повторила з придихом: на дверцятах «волги» взагалi була лише невеличка вм’ятина, прикрашена, щоправда, гребiнцем величеньких подряпин.

 – Голос такий, начебто вас самоскид переiхав.

– Так назад, назад же треба дивитися, коли задню вмикаеш, – знову заскиглив «карлсон».

– А ви що, посигналити не могли? – перервала його Лариса. – Не могли?! Що, руки б вiдвалилися? Вiдвалилися? – зачастила, бачачи, що чоловiчок знову набирае повнi груди повiтря. – Та й справ-то тут на пару-трiйку сотень. Вам вiдразу заплатити, чи як? Лише тому, що поспiшаю дуже.

«Карлсон» знову по-бабськi сплеснув руками.

Подобався йому цей жест. І раптом аж заверещав:

– Поспiшаеш? Заплатити?! Нi, чи ви бачите, заплатить вона! От, народ! З нею по-чеськi, а вона все по-песькi. Та в мене ж машина новенька! На гарантii. У кредит взята. А вона – заплатити! Нi, фiфочко, давай ДАІ викликати. Щоб протокол, щоб через суд, щоб документи…

Лариса роздратовано зиркнула на годинник: на летучку вона вже явно спiзнювалася. Прийдеться Райку Черевик, завiнформвiддiлом, напружувати, щоб пiдстрахувала.

– Та викликай! – махнула рукою в бiк чоловiчка. – Викликай ДАІ свое. Тiльки язика притримай. Бо нарвешся.

І дiстала мобiлку. «Карлсон» вихопив свою. Та ще й у бiк вiдiйшов, начебто вона пiдслуховувати його хотiла. От, жлобяра! Був би Роман поряд, вiн би йому зараз видав. На повну котушку. А так навколо розпочав збиратися невеличкий натовп гаволовiв i настрiй знову стрiмко падати униз. В усiх ii частинах. Просто в болото розгуби й жалостi до кожноi з них.