Хорор у морзі: нечиста сила в судово-медичному відношенні

Тому дiвчата не могли сприймати iх потенцiйно серйозними для створення сiм'i. Про лiкарiв теж ходили подiбнi чутки. Але з такими, щонайменше, буде цiкаво i весело.

Орест був просто в захватi вiд такого знайомства. А Демчу вистачало професiйного спiлкування з прокуратурою, щоб ще i зустрiчатися з прокурорською слiдчою, яка, до речi, не дуже йому сподобалася. Як галантний кавалер, вiн, звiсно, не подав виду про це, вони разом проводили ввечерi дiвчат додому. Але на запитання Алли, коли вони побачаться знов, невизначено знизав плечима i вiдповiв, що як облаштуеться остаточно, то як-небудь побачаться.

Орест же з Лерою одразу домовилися здзвонитися i зустрiтися на тижнi.

– Як тобi дiвчата? Вогонь! – в захватi дiлився враженнями вiд знайомства Манчишен.

– Та ти влип, мiй друже, – констатував Демч.

– Я й не приховую. Якщо вона виявиться такою в усьому iншому, то буде просто моiм iдеалом.

– Успiху тобi!

– А ти?

– Ну як тобi сказати? Алла – не мiй тип, чесно кажучи. Крiм того, я не схвалюю вiдомчих романiв.

Хоча визнаю, – краще, якщо партнери мають спiльний iнтерес.

– А який твiй тип жiнок?

– Сам не знаю. Але точно, не такий, як Алла. Менi навiть наша мала Баська i то бiльше подобаеться, i по красi, i як особистiсть.

– Звичайно, вона ж тобi прямо в рота дивиться! Так замути з нею.

– Ага, так вона ж ще дитина!

– Ти чого? Їй вже вiсiмнадцять е – цiлком шлюбний вiк.

– Ну, це-то – так, але вона вже за ручку з Гошею ходить, помiтив?

– Слухай, брате, ти ж – начальник! – здивувався Орест.

– Нi, я нiколи не буду користуватися службовим становищем. Це для мене просто огидно.

Бачив я, бувши в iнтернатурi, як потiм все це обертаеться. Не потрiбнi менi потiм проблеми на роботi!

– Ти, прямо, як молодий досвiдчений дiдок! Слухай, але менi так сподобалося, як ти публiку вмiеш тримати! І де ти таке дiзнався про наш морг?

– Так це не про наш морг! Це звичайнi моргiвськi експертнi байки, причому – справжнi. Такi випадки були, навiть в В-ому бюро, та й не тiльки в ньому… Треба ж було зацiкавити iх…

– Але такий дар переконання… Це було щось!!!

– Професiйне.

Ми ж зобов'язанi ще й лекцii читати населенню.

– Якi?

– А у вас що, не вимагають?

– Про що? По трупах? – щиро здивувався Манчишен.

– Так, адже, трупи перед цим були живими людьми! Ми читаемо про профiлактику травм i нещасних випадках серед дорослих i дитячих колективiв, про необхiднiсть дотримуватися спокою при конфлiктах i т. д.