Принц України

Ех, товаришi дорогенькi, не знаете ви всього! Або ж не розумiете, наскiльки важко, причому далеко не з першоi спроби Олександрi Тимченко вдалося-таки переконати свое концертне начальство, щоб ii номер «Червона лебiдонька» (що тепер з незмiнним шаленим успiхом виконуеться на кузовi «полуторки» з вiдкинутими бортами в супроводi скрипки, баяна i флейти замiсть повноцiнного оркестру) таки включили у виступ фронтовоi концертноi бригади…

«Та ви взагалi розумiете хоч би, про що просите?!»

«Розумiю! Прекрасно розумiю, що люди вже три роки як мiнiмум нормального балету не бачили.

А я iм хочу…»

«Товаришко Тимченко!..»

«Я знаю, балет навiть солдатам на вiйнi i то потрiбен. Мистецтво завжди необхiдне! Балет – це така краса!.. Краса така, що…»

«Дурепа ти, товаришко Тимченко! Дурепа цiлковита!!!»

«Так як ви смiете?!»

«Смiю, бо не розумiеш ти в ситуацii нi бiса!!!»

«Що-о-о?!»

«Так ото ж саме».

А далi з використанням то напiвнатякiв, то грубих слiв, що межують з матюками, концертне начальство пояснюе, якi помисли можуть виникнути в головах великоi маси i без того по життю грубих, а тут ще й додатково зачерствiлих вiд вiйни мужикiв пiд час ii виступу.

Коли в повiтрi перед самим носом крутиться струнке дiвоче тiло, затягнуте в легеньку балетну пачку, а ще й стрункi м’язистi нiжки в одних лише пуантах. А за три роки вiйни цi брутальнi мужики до м’яких поступливих бабських тiл ох як зголоднiли…

«І хоч би танцi у тебе пристойнi були! Народнi там якiсь чи я вже не знаю що.

А тут – на тобi: дiвка з голими ногами в сукеньцi, майже з фiранки зшитiй!.. Тьху ти, дiдько, провалися!!! Нi-нi, не тямиш ти нiчого, товаришко Тимченко! Не тямиш».

«Але ж е жiнки в концертних бригадах?»

«Є, звiсно. Та то спiвачки якiсь, наприклад, а у тебе танцюльки цi твоi звабливi… Тьху, ганьба!!!»

«У мене нiякi не танцюльки, у мене балет. То е високе мистецтво».

«Саме так!!! Голими, догори задраними стегнами у солдатнi перед носом дригати – це ж треба додуматися до такоi безсоромностi!.

.»

«Але ж я балерина, я не можу спiвати!.. Та й не вмiю просто».

«А хто ж тобi винен, що не вмiеш?! Спiвай давай. Або там фокуси показуй, отакоi!»

«У мене ж талант до танцiв, а не до спiву i не до фокусiв…»

«Ну, знаеш!.. Я з тобою, лебiдонько ти червона-пречервона, нiчого не можу вдiяти: або танцi якiсь iншi пiдготуй, або не лiзь на фронт з голими стегнами в сукнi з фiранки».