Принц України

Червiнський перервав спiв, глянув на музиканта чи то з презирством, чи то з обуренням i явно зiбрався щось сказати. Як раптом звiдкись здалеку долинув розкотистий гуркiт, а за декiлька секунд слiдом за ним вуха рiзонув огидний свист, що почав посилюватися з кожною хвилиною.

– Повiтря!!!

Всi здригнулися i мимоволi обернулися до лiвого борту «полуторки». Але було надто пiзно: хоча вантажiвка мчала з пристойною швидкiстю, декламатор Востряков все ж стрибнув на землю. На щастя, перебуваючи в повiтрi, вiн якимсь дивом встиг згрупуватися, тому при падiннi не розбився, а перекинувшись через голову, вiдкотився на узбiччя.

– Ідiот!!! – гримнув прекрасно поставленим бас-баритоном Червiнський i негайно заходився щосили молотити кулаком по верху водiйськоi кабiни.

На вiдмiну вiд декламатора, спiвак вчинив абсолютно правильно. Жодного натяку на загрозу з повiтря не було. Натомiсть вiдбувалося щось зовсiм iнше – починався артобстрiл. Але якщо в разi авiанальоту слiд було якомога швидше полишити вантажiвку, вiдбiгти вiд неi подалi й залягти (як i зробив Востряков), то вiд артобстрiлу був один порятунок: тiкати якомога швидше i бажано якнайдалi вiд двох лiнiй окопiв – можна не сумнiватися, що основною мiшенню ворожоi артилерii були саме позицii радянських вiйськ.

Однак вчинити так означало кинути напризволяще декламатора. Востряков iздив з iхньою концертною бригадою всього лише перший мiсяць i досi не навчився розрiзняти можливi загрози. Шкода, що так сталося! Проте, нiчого не вдiеш… А отже, невдаху-декламатора слiд пiдiбрати й лише пiсля цього якомога скорiше тiкати з-пiд артобстрiлу.

Далi майже безперервною низкою сталося наступне.

Востряков скочив на ноги i кинувся навздогiн за вантажiвкою.

«Полуторка» рiзко загальмувала, дверцята кабiни вiдчинилися, звiдти до половини висунувся водiй з перекошеним вiд розпачу обличчям.

Деiнде, в зовсiм непередбачуваних мiсцях, земля почала здiйматися й лопатися оглушливими вибухами.

Гримнуло зовсiм близько, ну просто перед вантажiвкою.

«Полуторка» сiпнулася назад, встала дибки, немовби добрячий кiнь, на секунду зависла в повiтрi пiд неймовiрним кутом до землi, потiм впала знов, на переднi колеса. З кабiни на землю неживим лантухом вивалилося тiло водiя й залишилося лежати нерухомо, з безпорадно розкинутими руками.

Бас-баритон Червiнський щось вигукнув, заклично махнув рукою i стрибнув за борт «полуторки». Його нiхто не почув, оскiльки всi були приголомшенi потужним вибухом.