Принц України

Може, це саме вiн пiднiс iй букетика?…

– Олександро!!!

Ах, до чого ж шкода, що вона досi так i не навчилася впевнено розрiзняти вiйськовi звання по погонах, введених пiвтора роки тому! Розбиратися зi старими петлицями, з «трикутниками», «кубарями», «шпалами» i зiрочками в них було куди простiше, а от тепер… Двi зiрочки i одна смужечка на погонi – високе це звання чи нi?!

А втiм, яка рiзниця! Навряд чи вони побачаться ще бодай колись у життi… Прощавай же, молоденький хлопчино з двома зiрочками i смужечкою на погонах, прощавай назавжди!.

.

Олександра дзвiнко розсмiялася, висмикнула з букета декiлька квiточок, широким жестом кинула iх у бiк хлопчини. Знову розсмiялася, побачивши, до чого вiн збентежився. Але… нема коли, нема коли! Іншi бiйцi-героi вже давно чекають на iхню концертну бригаду. Тож вперед, тiльки вперед!..

Трьома широкими кроками, бiльше схожими на стрибки, Олександра дiсталася «полуторки», лiвою рукою притискаючи до грудей i букет, i плащ-намет, простягнула праву вгору.

Простягнуту руку схопив Єремеiч, Хомич з акордеонiстом перегнулися донизу, пiдтримали балерину за плечi, поштовх ногою – i от вона вже вмощуеться в кузовi, щiльно загортаючись в плащ-намет, як i ранiше. До чого все-таки зручна рiч! Закуталася з головою – i сиди собi, перевдягатися немае потреби. А ранiше стiльки було мороки з цiею пачкою i з пуантами…

– Всi завантажилися? Нарештi, хай йому грець!..

Водiй зачинив дверцята, мотор, що досi тихенько буркотiв, люто ревонув, вантажiвка рiзко смикнулася i полетiла вперед широким степом.

Дорога була доволi пристойною, лише деiнде зустрiчалися воронки вiд розривiв, якi доводилося огинати. Приблизно хвилин за сорок, об’iхавши невеличкий лiсок, вони побачили двi лiнii свiжовикопаних окопiв, подекуди вже з’еднаних мiж собою ходами сполучення.

– Схоже, приiхали, – мовив бас-баритон Червiнський, який сидiв попереду бiля правого борту i невiдривно озирав околицi з-пiд правоi долонi, козирком приставленоi до чола. – Ну що ж, товаришi, зараз вiдпрацюемо тут концерт, тодi на сьогоднi залишиться тiльки два.

Вiн вiдвернувся вiд зустрiчного потоку повiтря, що шалено било в обличчя, вiдкашлявся i не дуже голосно, суто для розминки, заспiвав арiю князя Ігоря:

– Ни сна-а-а, ни о-отдыха изму-ученной душе-е-е…

– Та зажди ти зi своiм вiдпочинком! – огризнувся скрипаль Димкович. – Сам же сказав, що на нас ще три концерти сьогоднi чекають, який вже тут вiдпочинок, це навiть не смiшно.