Принц України

Я не знаю, чи вiдновиться повнiстю дихальна функцiя органiзму. Для балерини це, знаете…

– Здаеться, я говорив вам, що ми збираемося переквалiфiкувати фройляйн в дещо iншу царину. Принаймнi до завершення вiйни… Для санiтарки дихання не настiльки важливе. Нехай навiть час вiд часу кiлька разiв кахикне – кому яке до цього дiло?

– Ах, так! Я знов не врахував, що в нинiшнiй ситуацii медицина важливiша за балет, – головлiкар зiтхнув. – Що ж, ваша правда, гер гауптштурмфюрер.

– А якщо так, я бажаю негайно вiдвiдати майбутню санiтарку нашого гренадерського полку.

– Ви серйозно?

– Звiсно. Припис вищого начальства я вам пред’явив, з моiми повноваженнями ви ознайомленi. Щось не так?…

Головлiкар змiряв вiдвiдувача якимсь дивним оцiнюючим поглядом, потiм мовив замислено:

– Ну що ж, тодi прошу за мною, – пiдвiвся з-за свого столу i вийшов з кабiнету. Гауптштурмфюрер пiшов за лiкарем. Вони пiднялися на найвищий поверх шпиталю, пройшли пару коридорiв. І лише в кiнцi третього вiдвiдувач побачив щось незвичайне: бiля дверей однiеi з палат стояв грубо збитий бiлий табурет, на якому сидiв кремезний вояк в недбало накинутому на плечi бiлому халатi.

Позаду нього стояв притулений до стiни карабiн.

– І як це розумiти, гер лiкар? – Вiдвiдувач говорив дуже тихо, проте в його тонi було щось таке, що не дозволяло головлiкаревi уникнути вiдповiдi.

– Я розумiю, гер гауптштурмфюрер, що затiя виставити вартового бiля дверей палати важкохвороi фройляйн може видатися безглуздою.

Однак це лише на перший погляд. Я ж хочу тiльки одного: аби пiдпорядкований менi шпиталь жив звичайним життям. Без будь-яких ексцесiв. Так, поранена фройляйн насилу може поворухнутися, це правда. Але раптом до неi в гостi захоче навiдатися хтось, за винятком санiтарного персоналу?!

– З метою?…

– Гер гауптштурмфюрер, вона ж слов’янка, тим паче росiянка! У нас iз росiянами вiйна… А раптом хтось захоче помститися всiм росiянам в особi цiеi фройляйн?! Або ще гiрше – ризикне порушити закон про расову чистоту… Ну-у-у, ви розумiете, про що йдеться!

– Так-так, розумiю, – замислено мовив вiдвiдувач.

 – Ви абсолютно правi, фройляйн звiдси не втече, проте слiд охороняти не тiльки наш свiт вiд неi, але i безпорадну фройляйн вiд нашого свiту.

– Саме так, гер гауптштурмфюрер.

Вони саме пiдiйшли до палати. Вартовий скочив з табурета, схопив карабiн i виструнчився.