Принц України

Головлiкар вже взявся за дверну ручку, коли затримався на порозi буквально на секунду, щоб кинути через плече:

– І ще зовсiм забув попередити: ця росiянка доволi непогано спiлкуеться нiмецькою. Щоправда, з жахливим i дуже специфiчним акцентом,[7 - Специфiчними рисами «росiйського акценту» е, по-перше, вимова звуку «р», по-друге, замiна безударних голосних звукiв «е» на «i», «о» на «а».] зате сказане по-нiмецьки iншими розумiе легко. Тому посекретничати, переходячи на нiмецьку, у нас не вийде. Ну все, заходимо.

Попри те, що вiльного мiсця в палатi було досхочу, неподалiк вiкна тут стояло лише одне лiжко.

Все зрозумiло: iншi винесли з мiркувань безпеки незвичайноi пацiентки. Дiвчина лежала на лiвому боцi, трохи виставивши вперед i зiгнувши в колiнi поранену лiву ногу. Коли до палати в супроводi самого головлiкаря увiйшов неочiкуваний вiдвiдувач, пацiентка озирнула його каламутним поглядом i вiдчутно здригнулася. Отже, помiтила в правiй петлицi мундира подвiйну руну «зiг» i зрозумiла, хто до неi завiтав. І дуже злякалася. Що ж, це добре: того, хто боiться, легше пiдкорити…

Втiм, вiдвiдувач одразу ж вельми привiтно запосмiхався i запитав тоном якомога бiльш невимушеним:

– Добридень, фройляйн! Як ви почуваетеся?

– Що вам вiд мене потрiбно? – замiсть вiдповiдi запитала дiвчина, причому в ii голосi вiдчувалася неприязнь, дуже схожа на ненависть. У цьому не доводилося сумнiватись, попри специфiчний «росiйський акцент», щодо якого головлiкар був, поза сумнiвом, правий… Ну що ж, так i мае бути: повною мiрою вiдчуваються наслiдки бiльшовицькоi пропаганди!

– Перш за все хотiлося б, щоб ви змiнили гнiв на милiсть i вiдповiдали бодай трiшечки привiтнiше, – галантно мовив гауптштурмфюрер i додав: – Все ж таки йдеться про вашу подальшу долю, фройляйн…

– Повторюю: що вам вiд мене потрiбно?

Цього разу дiвчина процiдила свое запитання крiзь зцiпленi зуби.

До того ж затремтiла ще помiтнiше.

– Я ж попереджав, що через контузiю фройляйн росiянка надзвичайно дратiвлива, – голосно прошепотiв головлiкар.

Вiдвiдувач кивнув (тим самим даючи зрозумiти, що про все пам’ятае, все прекрасно розумiе – однак просто змушений робити свое), але все ж звернувся спочатку до пораненоi:

– З вами, фройляйн, хотiлось би переговорити вiдверто i без свiдкiв. А тому…

Пiсля чого проникливим тоном звернувся до головлiкаря:

– Гер лiкар, чи могли б ви залишити нас наодинцi?

– Але-е-е… З якого це дива?! – обурився той.

– Ви ж прочитали пред’явлений вам припис.