Принц України

– Дуже цiкаво ви мiркуете, фройляйн!

– Невже?

– Скажiть, якщо ми й направду кривавi м’ясники, якими змальовуе нас бiльшовицька пропаганда, навiщо тодi нiмецькi солдати пiдiбрали вас на полi бою? Навiщо нiмецькi лiкарi лiкують вас, чому витрачають на червону балерину дорогоцiннi лiки, якi могли б пiти на зцiлення доблесних нiмецьких воякiв? Знов-таки, помiстили вас в окрему палату… Навiщо все це?

– А це робиться тому, що ви розраховуете мене на свiй бiк перетягнути – отак! Думаете, я не розумiю? Тiльки Радянську Батькiвщину я не зраджуватиму й на вашу нiкчемну фашистську Нiмеччину не шпигуватиму.

– На жаль, фройляйн безумовно багато чого не розумiе! – Вiд надлишку емоцiй гауптштурмфюрер навiть руками сплеснув.

– Повторюю, я навiть розумiти не бажаю. Забирайтеся геть…

Вiдвiдувач витримав паузу, напружено розмiрковуючи над чимось, i нарештi мовив з найрiшучiшим виглядом:

– Гаразд, хай буде так: назву вам номер моеi дивiзii, хоча це i не заведено робити навiть пiд загрозою смертi.

– А навiщо менi знати цей номер?

– А для того, що це багато чого пояснюе. Отже, я маю честь служити в Чотирнадцятiй гренадерськiй дивiзii ваффен-СС «Галичина». Вона ж – Перша галицька. Отже, дуже сподiваюся, що дiзнавшись таке, фройляйн…

– Що-о-о?! То ти, виходить, один з вилупкiв-украiнцiв, якi зрадили свiй власний народ i продалися бiснуватому фюреру?!

Дiвчину аж пересмикнуло вiд огиди.

– Е-е-е, фройляйн, легше! Вибирайте слова… Та й загалом…

І тут сталося щось неймовiрне – гауптштурмфюрер абсолютно несподiвано перейшов з нiмецькоi на найчистiшу украiнську мову, що була дуже добре знайома пораненiй:

– І взагалi, Олександро, ти навiть не уявляеш, до чого близькi ми насправдi.

– Що-о-о?!

– Оте саме. Звуть мене Порфирiем Силенком. Сподiваюся, ти бодай щось чула про мене вiд батькiв, коли жила в Харковi?

На деякий час в лiкарнянiй палатi встановилася дзвiнка вiд напруги тиша. Гауптштурмфюрер радiсно, вiдкрито й навiть нiжно посмiхався дiвчинi, вона ж розглядала настiльки дивного вiдвiдувача з бридливою цiкавiстю, немовби мерзенну гадюку або ж слимака.

– Подумати тiльки, мiй рiдний дядько виявився фашистським карателем свого власного народу!.. Яка ганьба, просто неймовiрне жахiття…

– То згадували про мене твоi батьки чи нi?

– Мама… Так, вона пару разiв говорила, що у мене е дядько Порфирiй.

– Ага, от бачиш!..