Принц України

Але ж ти, ясна рiч, не запитувала маму, хто я i що зi мною сталося понад двадцять рокiв тому?

– Нi, не запитувала.

– А чому?

– Та так, не знаю… Звикла. Ми всi давно вже навчилися не ставити зайвих запитань. Є людина – ото й добре! А зникла людина – отже, так i треба. І нема чого цiкавитися, куди вона зникла, чи надовго й навiщо. Це може бути небезпечно для тебе самого.

– Отож, залякали вас бiльшовицькi комiсари! – кивнув гауптштурмфюрер. – Всi ви там виструнченi ходите, як я подивлюся… Ну нiчого, нiчого, племiннице моя дорогесенька.

Потрапивши в нашу дивiзiю, ти швидко змiниш своi погляди. Станеш тiею, якiй тобi й належить бути – справжньою волелюбною патрiоткою-украiнкою.

– Та що ти верзеш таке, дядечку?! – За прискореним, з легким присвистом диханням i за пiтницею, що виступила на лобi, було зрозумiло, що поранена входить в стан небезпечного збудження, про який попереджав головлiкар. – Нi в яку вашу мерзенну каральну есесiвську дивiзiю я вступати не збираюся…

– А куди тобi подiтися, дорога моя племiннице?! Сама лише помiркуй гарненько: вiдмовишся спiвпрацювати з нiмецькою владою – тебе в якийсь тутешнiй концтабiр запроторять, там i загинеш.

Але навiть якщо якимсь дивом вашi червонi солдати увiйдуть до Кракова, тебе це не врятуе: СМЕРШ вiдправить тебе до сибiрського концтабору, ото й уся рiзниця! В Сибiру до того ж клiмат значно гiрший, нiж тут, в центрi Європи.

– При чому тут СМЕРШ?! Я ж не винна, що потрапила в полон. Я була важко поранена, знепритомнiла…

– А хто тобi повiрить, дiвчинко? Комiсари з НКВС?!

– Менi повiрять! До того ж, е кому пiдтвердити моi слова: я ж не сама була, там цiла агiтбригада iздила.

– Сашунько, дуже тебе прошу: розплющ очi якнайширше i не будь наiвною дурепкою! Твоi колеги-артисти з агiтбригади першими скажуть, що ти навмисно до нiмцiв подалася, маючи такого дядечка, як-от я.

– Нi!!!

– Так, племiнничко, так! Адже твоiм колегам власна шкура дорожча вiд твоеi, тож на тебе вони наговорять що завгодно, лише б себе вигородити.

– Але ж я чиста перед моею Радянською Батькiвщиною…

Втiм, нiякоi впевненостi в голосi дiвчини не вiдчувалося. Цим i скористався гауптштурмфюрер, аби довершити справу:

– Сибiр переповнений схожими на тебе дурниками, якi слiпо повiрили червоним комiсарам i жорстоко поплатилися за довiрливiсть. Тому, потрапивши до нiмцiв навiть проти волi, нiчого iншого тобi не лишаеться, окрiм як вступити до лав «Галичини».