Принц України

Але головне – нiякого мордобою, нiякого рукоприкладства взагалi!

Отже, з огляду на те, що якихось чотири або п’ять мiсяцiв тому союзники i Перша Украiнська дивiзiя УНА (колишня Чотирнадцята гренадерська дивiзiя ваффен-СС «Галичина») перебували по рiзнi сторони лiнii фронту, i кровi з обох бокiв було пролито бiльш нiж достатньо, умови утримання iнтернованих в таборi можна було з повним правом назвати курортними. А все завдяки тому, що жахи Другоi свiтовоi вiйни скiнчилися кiлька тижнiв тому – другого вересня.

Якби не ця обставина, навряд чи союзники панькалися би з iнтернованими украiнцями. Все могло скластися зовсiм, зовсiм по-iншому…

Але добре, що сталося саме те, що сталося! І тепер единий (та й то надзвичайно слабкий) iнтерес до черговоi появи на порозi барака чергового сержанта зводився виключно до одного: в яку унiформу вiн одягнений – у американську чи в англiйську? Вiд цього залежало, куди саме викличуть на допит чергового iнтернованого вояка – до «янкi» або ж до «томмi».

[10 - «Томмi» – етнiчне прiзвисько солдатiв-англiйцiв.]

– Пор-рфi-рi-i Сiл-льен-нко! – намагаючись не перекрутити чужорiдне iм’я з не менш чужорiдним прiзвищем, мало не по складах старанно вимовив здоровань-американець.

– Я!

Вiн неквапливо пiдвiвся з лiжка i вийшов на середину барака. Американський сержант мовчки мотнув головою, запрошуючи йти за ним. Дочекавшись, доки Силенко наблизиться до дверей, вiдiйшов трохи вбiк i пропустив iнтернованого поперед себе. Пiсля чого обидва попрямували до адмiнiстративноi будiвлi, яку бiйцi дивiзii в розмовах мiж собою охрестили «штабним будиночком».

Порфирiй Андрiйович сьогоднi перебував у лiричному настроi, тому по дорозi в адмiнiстрацiю, променисто посмiхаючись, продовжував розмiрковувати над тим, як все ж таки iм поталанило: здатися союзникам, а не радянцям! Подумати страшно, що сталося би з ними, якби вони потрапили в лапи червоних комiсарiв… То було би пекло – бо, як мiнiмум, половину iхньоi дивiзii розстрiляли би без суду i слiдства! Розстрiляли би просто так, для залякування.

Решту би пiддали жорстокiй фiльтрацii в катiвнях НКВС. Із неодмiнними жахливими тортурами, якi далеко не кожен здатен витерпiти з гiднiстю i самовладанням… Тому безкраi снiги далекого Сибiру з усiма тамтешнiми «принадами» i виснажливою каторжною роботою здавалися б тим, хто залишився в живих, справжнiм раем.

Зате тут, у союзницькому таборi для iнтернованих, все доволi культурно i пристойно.