Будинок на Аптекарській

Як живильну воду Михайлина ковтала «Лекцii з фармакологii» Дибковського i навiть вмовила чоловiка дозволити iй використовувати лабораторiю для синтезу деяких речовин з лiкарських рослин. Людвiг ставився до забаганки дружини поблажливо. Хiба вiн мiг iй вiдмовити? Тим бiльше, що мала Гелена спостерiгала за всiм, що робила мама, з вiдкритим ротом.

А одного дня для Михайлини сталося справжне диво: до iхньоi аптеки, як до кращоi у губернii, заiхав киiвський фармацевт, учень того ж Дибковського.

– Цiкавитесь? – звiв брову, коли побачив у рецептурнiй кiмнатi аптеки жiнку з книгою свого наставника в руках.

– Це аптека мого чоловiка, – знiтилася Михайлина, – хочу розумiти, iз чим вiн мае справу.

– Тодi ви обрали добру лiтературу. Дибковський – спецiалiст по хворобах серця, але на студiях ми здебiльшого вивчали фармакодинамiку атропiну, апоморфiну й органiчних сполук. Цiкава, скажу вам, рiч, – пiдморгнув до жiнки, що забула навiть клiпати очима – так була захоплена новим знайомим.

Чоловiка звали Йосифом.

Вiн виявився давнiм товаришем Людвiга i залишився погостювати на цiлий мiсяць. Кожен вечiр Людвiг i Михайлина спускалися з ним до лабораторii i з вiдкритими ротами слухали про новини у хiмii i фармакологii – все ж у Киевi з тим було куди легше, нiж у провiнцiйному Проскуровi.

– Бiльшiсть наших аптек вже мало лiкiв виробляють самi, – з неприхованою гордiстю дiлився Йосиф. – Привозимо лiки з-за кордону, виробленi в промислових масштабах. Снодiйнi, жарознижуючi, дезiнфiкуючi.

– Якщо так i далi пiде, – замислився Людвiг, – то зовсiм скоро лiками торгуватимуть не в аптеках, а в магазинах разом з iжею чи галентереею.

Йосиф знизав плечима. На догоду щедрому господарю вiн радо дiлився новими знаннями, i вже за мiсяць перед Людвiгом i Михайлиною вiдкрився цiлком новий свiт експериментальноi фармакологii, де треба було мати знання i з бiологii, i з хiмii. Вiдтодi Людвiг затявся винайти новий, особливий препарат, який його прославить.

Через цю забаганку чоловiк весь вiльний час проводив у лабораторii.

Вiдволiкався хiба на засiдання думи, справи торговi i дивнi нiчнi вилазки разом зi Стефаном. Повертався з них у пiднесеному настроi, i у Михайлини щоразу частiше з’являвся сумнiв, чи не розважаються вони iз пропащими дiвками у салонi мадам Беттi чи, ще гiрше, з дiвками, що пропонують себе, вульгарно походжаючи Олександрiвською до залiзничного вокзалу.

І в один з таких вечорiв Михайлина вирiшила дiяти.