Симфонія почуттів

Нечутний схлип вириваеться з дитячих грудей, повiльно вiдступае бiль i тиха радiсть, що в нього найкраща у свiтi мама, переповнюе душу.

Прокляття

Василь Лiсовецький почав глухнути посеред лiта. Зрозумiв це, коли перестав чути цокання годинника i спiв пташок. У головi час вiд часу з’являвся дивний шум, пiсля якого звуки навколишнього свiту ставали все тихiшими. Дружина слiзно просила Василя поiхати до лiкаря, але вiн вперто вiднiкувався. Лише коли почав iще й слiпнути, зрозумiв, що самотужки з хворобою не впораеться.

Дiагноз прозвучав, як найжорстокiший вирок: пухлина головного мозку. Пiсля важкоi операцii та кiлькамiсячного перебування в столичнiй клiнiцi Василь повернувся додому глухим i слiпим.

Дружина водила чоловiка за руку всюди, куди ходила сама, голила, купала, щоденно одягала його в чисту сорочку, розчiсувала йому волосся i дякувала Боговi, що зберiг Василевi життя.

* * *

Василя з Ганнусею, або, як вiн називав ii, Нусею, звела доля на початку сiмдесятих рокiв.

Закiнчивши музичне училище, парубок працював у селi завiдувачем клубу i вчителем музики одночасно. Вiн був неабияким скрипалем, органiзував ансамбль «Лейбики», члени якого згодом здобули славу весiльних музикантiв. Високого, вродливого та завжди веселого юнака немов магнiтом тягнуло до гурту, скрипки та дiвчат. За заробленi на весiллях грошi купив мотоцикл «Ява» i гасав на ньому по селу, як навiжений. Будь-яка робота горiла у Василевих руках. Вiн постiйно жартував, спiвав, а за найменшоi нагоди звабливими очима закохував у себе дiвчат i навiть молодиць.

Василева мати мала крутий норов, тому, пiдбираючи собi невiстку, а синовi дружину, знаходила гандж чи не в кожноi сiльськоi дiвчини.

Якось на початку сiчня, коли морозяне зимове повiтря дихало пекучим холодом, юнак, роздягнувшись до сорочки, рубав дрова. Рипнула хвiртка, i на подвiр’i з’явилася Леся, Василева молодша сестра, яка навчалася у Львовi, з незнайомою дiвчиною.

– Знайомтеся, – сказала замiсть привiтання. – Це – мiй брат Василь, батяр i гульвiса, а це – моя однокурсниця i подруга Ганнуся, вiдмiнниця, художниця i невиправна мрiйниця.

– Доброго дня, – привiталася Ганнуся, простягаючи Василевi почервонiлу вiд морозу руку.

– Чому така студена? – здивувався юнак i декелька разiв гаряче хукнув на задубiлу долоньку.